Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, ексклюзивно для "Кіровоград24"
Дата: 21 червня 2019
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2019/06/21/-skandinavska-panorama-molodosti-2019-svitlo-prihodit-kriz-rani.htm
культура, 21 червня 2019

«Скандинавська панорама» «Молодості-2019»: світло приходить крізь рани

Дмитро Шульга, ексклюзивно для "Кіровоград24"



Традиційною для Міжнародного кінофестивалю «Молодість» є позаконкурсна програма фільмів з Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Ісландії «Скандинавська панорама». Так сталося, що цього року з цієї підбірки я потрапив на дві ісландські й на дві фінські стрічки, про які далі.









«Дай мені впасти» (“Lofmeradfalla”)


Здавалося б, що нового й більш пронизливого можна зняти на тему наркоманї після «Реквієму за мрією» та «На голці»? Але ісландський режисер Балдвін З все ж таки зміг представити достойну стрічку «Дай мені впасти» - історію про двох подруг. У тінейджерські роки Стелла присаджує Магнею на наркоту, а пізніше в один вкрай не прекрасний момент просто кидає її в обмін на чергову дозу. За кілька років їхні шляхи перетинаються знову, тільки одна з них успішно злазить з голки і навіть допомагає боротися з наркоманією іншим, а друга досі борсається десь на соціальному дні.


Хоча основний екранний час фільму – це якраз показ підліткових років героїнь, і кілька жорстких провокативних сцен, продуманих сценаристом та відтворених завдяки часом вигадливій операторській і монтажній роботі, певно, ще довго не зітруться з пам’яті глядачів. Скажімо, епізод, коли батьки Магнеї вламуються до квартири, де насильно утримують її доньку, і як її мати гидливо й розгублено намагається струсити із себе наркотичний порошок, яким вона виявляється обсипаною.



«Мігкель» (“Mihkel”)


Цього року обидва ісландські фільми Скандинавської панорами «Молодості-2019» торкалися теми наркотиків. Тільки стрічка Арі Александера Ерґіса Маґнуссона «Мігкель» не стільки психологічна драма, як «Дай мені впасти», скільки кримінальна. Прив’язавшись до факту, що Ісландія першою визнала незалежність Естонії, автори картини розповідають історію одного нещасливого випадку наркотрафіку з цієї балтійської країни.


І попри домінантну роль кримінальної драми, «Мігкель», подібно до вищезгаданого фільму Балдвіна З, піднімає теми дружби, довіри насамперед між друзями та виправданості жертв, на які людина готова піти заради благополуччя своїх близьких. А зняті в сонячно-пісочних тонах флешбеки ще з радянсько-естонського дитячих років головних героїв – це не тільки увиразнення контрасту світлого минулого й похмурого сьогодення провідних персонажів, але й спроба показати крихкість довіри та як почасти непросто вона вибудовується.



«Щось людське» (“Ihmisen osa”)


Фінський режисер Юха Лехтола кілька років тому представляв свій фільм «Звичайний хлопчик» в дитячій програмі «Молодості», а 2019-го приїхав до Києва з найновішою роботою – цілком дорослою драмою «Щось людське». Як і у випадку з попередньо згаданими фільмами зі «Скандинавської панорами», не можу назвати сюжет вкрай оригінальним: головний герой, уже немолодий чоловік Пекка банкрутує, але й надалі робить усе можливе й неможливе, аби в очах інших, насамперед своїх рідних, виглядати директором великої компанії.


Ясна річ, у подібних фільмах про шахраюватих, але добряків, важливий підбір харизматичного актора на головну роль – і Ганну-Пекка Бйоркман практично бездоганний. Його гра віртуозно балансує на межі драми й комедії, що навіть коли трапляється щось драматичне, його Пекка настільки незграбно оптимістичний, що ти як глядач до кінця в це не можеш повірити – типу, ну має ж головний герой щось вигадати або просто сказати, що це був розіграш. І окремий респект за епізод з піснею на площі – до сліз!


«Аврора» (“Aurora”)

Під час презентації фільму Мії Терво «Аврора» було згадано чи не найвідомішого у світі фінського режисера Акі Каурисмякі. І це цілком пояснювано, адже його найновіша на цей час стрічка «По той бік надії» також про мігранта з Близького Сходу. Хоча аби досягти успіху свого прославленого співвітчизника, будьмо відверті, Мії Терво ще треба працювати й працювати, «Аврора» таки має певні провисання в динаміці.


Але те, що безперечно вдалося режисерці та авторці сценарію – звичні для скандинавського кіно дивакуваті персонажі, до числа яких можна зарахувати й головну героїню, і жіночку, котрі шиє дурнуваті шапочки у формі оленів. До речі, якщо обидва ісландські фільми цьогорічної «Скандинавської панорами» об’єднувала тема наркотиків, то спільним для двох представників Фінляндії став уже згаданий Ганну-Пекка Бйоркман, який в «Аврорі» зіграв епізодичну, але яскраву роль батька головної героїні. І ще один успіх Мії Терво – діалоги. 


Скажімо, коли іммігрант із Сирії Даріан пояснює Аврорі, що аби не бути депортованим з Фінляндії, в нього два виходи: одружитися або покінчити із собою (в останньому випадку начебто має всі права лишитися в країні його донька). І дівчина переповідає барменові, що для неї це цілком звично, коли хлопець каже їй: «Або виходь за мене заміж, або я вб’ю себе».


2697Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: