Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 4 червня, 12:43
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2019/06/04/moja-nezvichaina-molodist-z-ts.htm
культура, 4 червня, 12:43

Моя незвичайна «Молодість» з TS

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"



TS – це скорочення, яке в буклетах Міжнародного кінофестивалю «Молодість» позначає фільми, що беруть участь у конкурсній програмі «Teen Screen», де представлені стрічки для дитячо-підліткової аудиторії і переможців у якій визначає дитяче журі. На жаль, не всі фільми-конкурсанти я зміг переглянути, але про ті, які все ж таки вдалося побачити – у цьому огляді.






«Мій дідусь упав з Марса»(«Moj Dida Je Pao Marsa»)


У принципі, головний спойлер стрічки Дражена Жарковича та Марини Андрее Шкоп – у назві. Головна героїня Уна любить проводити час у дідусевому підвалі, де вони удвох майструють різні штуки. Очікувано, подібне захоплення викликає на адресу дівчинки кпини як з боку особливо крутих однокласниць, так навіть від старших братів. І ось одного дня з’ясовується, що в небі знову відкрився портал, який дозволяє дідусеві повернутися на рідну планету, до того ж його однопланетяни вельми наполегливо прагнуть забрати його із собою. 


Усе б нічого, тільки одна проблемка: у тій далекій-далекій галактиці насамперед цінується самотність, індивідуальність, а не дружба, як у нас, на Землі. Тому Уні з неперевершеним роботом-капітаном летючої тарілки (образ, який у стрічці відповідає за гумор) доведеться визначатися, що для кожного з них є головним.


Загалом, фільм динамічний, пригодницький, хоча, як на мене, не стільки для тинейджерів, скільки для молодших школярів. І ще, ніби власним прикладом підтверджуючи меседж про важливість дружби, спільної роботи, у титрах вражає кількість країн, які долучилися до створення картини – Хорватія, Словаччина, Словенія, Норвегія, Люксембург, Чехія, Боснія та Герцеговина.





«Суне проти Суне» («Sune vs Sune»)


Перше, що мені хотілося сказати авторам фільму на чолі з режисером Йоном Гольмбергом: як же класно, що ви вирішили перезапустити кіносерію про хлопчика Суне після трьох стрічок, які навіть ішли в українському прокаті та які виявилися занадто як для європейського кінематографу збаналізованими й маловигадливими. І минулорічний «Суне проти Суне» з оновленим акторським і творчим складом з успіхом продемонстрував, що шведи таки вміють знімати якісне, у повному розумінні сімейне кіно.


Адже по ходу дії щедро «перепадає» на лише дітям – коли головний герой на власному досвіді побачить, що коли на брехню відповісти брехнею й таким чином перемогти свого опонента, то чи буде радість від подібної перемоги? А якщо до того ще виявиться, що для подібної теж не зовсім чесної поведінки Суне-2 були доволі болісні причини? У фільмі «дістається» і батькам – дорослі мають змогу подивитися збоку, чи вони так само не виглядають недолуго й кумедно, як герої стрічки, коли починають вдавати із себе заможніших і успішніших, ніж вони є насправді, нібито безповоротно забуваючи, як-то бути собою. І окремий респект творцям фільму за Совість – я реально сповзав під крісло!



«Моє незвичайне літо з Тесс» («MExtraordinary Summer with Tess»)


Власне, назву цього фільму я й перефразував у заголовку. Нідерландці знімають доволі багато класнючого сімейного кіно, і стрічка Стівена Ваутерлоода стала черговим залізобетонним підтвердженням цього. По-перше, картинка дуже атмосферна – літо, пляжі, дюни, крихітні затишні котеджі на березі моря – цілком справедливо, що від дитячого журі програми «Teen Screen» фільм отримав спеціальну відзнаку за операторську роботу. По-друге, яскраві персонажі, вельми переконливо втілені юними й дорослими акторами. Головний герой – 11-річний Самуель дуже переймається темою смерті, шокуючи продавчиню пляжного кіоску відомостями про те, що тарган, після того, як йому відрубати голову, може жити ще 9 днів, а на 10-й помирає від голоду. Відповідно розуміючи, що, як наймолодший в родині, помре останнім, вирішує негайно починати готуватися й починає тренування із самотності.


Але ці плани зазнають фіаско, коли на інтровертну голову хлопчика звалюється ексцентрична Тесс, яка, у свою чергу, має власний «бзік» - вона хоче віднайти свого батька. Власне, перевірений рецепт сімейного кіно «зустрілися два диваки» залишає багатий простір для створення зворушливої історії, чим творці фільму успішно скористалися. У стрічці настільки вдало поєднано драму і комедію, що іноді не можеш втриматися від реготу навіть у найбільш драматичні моменти.



«Занадто далеко»Zu weit weg»)


Причин того, що стрічка Сари Вінкенштетте здобула найбільше симпатій дитячого журі цьогорічної програми «Teen Screen», щонайменше дві. Перша – це тема переселенців, вельми актуальна сьогодні для українців, незалежно від віку. Причому не тільки сирійський хлопчик Тарік змушений тікати від війни на батьківщині, але й інший головний герой Бен не з власної волі переїжджає з родиною до більшого містечка – його рідне село мають зносити, бо та територія потрібна для розробки копалень руди.


Особисто мені для повного задоволення від фільму не вистачило більш глибокого припрацювання потенційних конфліктів. Скажімо, типові шкільні хулігани, котрі чіпляються до новенького Бена, називаючи його селюком, якось швидко «здуваються». Або Бен, навіть коли йому підказують, мовляв, поскаржся у футбольну федерацію, що Тарік не має ліцензії гравця, - і сам станеш провідним нападником, а не грітимеш лаву запасних, все одно правильно вихований німецький хлопчик до такого не вдається. Хоча, безумовно, основний меседж стрічки цілком доречний та виразно проартикульований: коли ми разом, коли ми команда (у футболі, у класі, у родині), то ми здатні здійснити неможливе!


А другою причиною перемоги «Занадто далеко», ймовірно, стало те, що футбольна форма героїв на новому місці проживання – жовто-синя, ідентична нашим національним кольорам. І типу анонс: незабаром для читачів нашого сайту ексклюзивне бліц-інтервю з режисеркою фільму Сарою Вінкенштетте, як пізніше з’ясувалося – переможницею програми «Teen Screen» 48-го МКФ «Молодість».



«Тіто і птахи»Tito e os Passaros»)


Потужним завершенням і без того потужної програми «Teen Screen» 48-ої «Молодості» став позаконкурсний показ бразильської анімаційної стрічки «Тіто і птахи». Перш за все, кинулося в очі, звиклі завдяки прокатним мультикам до максимально ідеально промальованого кадру, це оригінальна анімаційна манера, зокрема з використанням олійного живопису, тому картинка за текстурою – а це особливо було помітно на великому екрані – здебільшого нагадувала звичайне художнє полотно. Також ще однією перевагою перегляду фільму в кінотеатрі було музичне оформлення, яке в умовах якісного звуку неабияк підсилювало похмурість і тривожність подій.


Але всі ці формальні знахідки були б нічого не варті без сильного змістового наповнення. І з цим усе гаразд. У «Тіто і птахах» жорсткій критиці піддаються актуальні проблеми сьогодення: це і відірваність людини від природи, і майнова нерівність, і особиста свобода, і влада медіа, які всіляко посилюють страхи, бо насамперед поняття «страху» препарують у стрічці її творці («Страх передається через ідеї») та проектують те, на що людина може бути здатна, якщо вона боїться. Але зачеплений великий пласт соціальних аспектів аж ніяк не уводить фільм у бік арт-хаусу – наявний інтригуючий динамічний сюжет і навіть знаходиться місце й гумору.


465Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: