Третього січня, першою серед вітчизняних фільмів 2019-го, стартувала в прокаті стрічка «11 дітей з Моршина» Хоча на офіційному постері картини немало медійно відомих облич і зазначається, що це фільм від продюсера «Дзідзьо. Контрабас», особисто я йшов на сеанс заради імені режисера Аркадія Непиталюка, котрий відзначився комедійними коротко- і повнометражними роботами, але такими, що їх прийнято називати «авторськими». У принципі, навіть для Голівуда не є рідкістю, що режисерів авторського кіно кличуть знімати комерційні блокбастери, тому було цікаво, як у подібній ситуацій дають собі раду й у нас.

Ще після появи трейлеру до фільму в коментарях у соцмережах читав запитання типу «А де ж, власне, діти?» І під час перегляду стрічки не полишала думка, що діти з’являються на екрані, аби виправдати назву, що мала викликати цілком зрозумілі асоціації. В основному, їх можна побачити у зав’язці, а потім наприкінці, і запам’ятовується з них хіба хлопець із трембітою, яка протягом картини використовується як завгодно, окрім основного призначення. Але якщо не бурчати з цього приводу, то загальний сюжет «11 дітей з Моршина» цілком вписується в заявлений жанр «авантюрна комедія» і карколомністю практично не поступається тим самим друзям Оушена.

Мало того, навіть у дечому виграє за рахунок просто бомбезних акторських робіт другого-третього плану, починаючи з Віталіни Біблів в образі простакуватої прибиральниці торгівельного центру. А ще прекрасні Ада Роговцева, Людмила Єфименко, Людмила Смородіна, окремо хочу відзначити Леся Задніпровського в ролі залізничника з промовистим прізвищем Задовбишин, котрий наполегливо переконує Ольгу Фреймут провести ревізію в туалеті електропоїзда. А «номер один» у цьому списку для мене – Володимир Горянський в образі професора з Ізраїлю, якого він відіграв усім, чим тільки можна – голосом, мімікою, ходою… А Аркадієві Непиталюку за допомогою епізодичних акторських ролей вдалося передати своєрідний привіт усім шанувальникам його попередньої і першої повнометражної роботи «Припутні» - в образі бармена з’являється Дмитро Хом’як, котрий виконав у згаданому фільмі головну чоловічу роль.

Та й «зірки» шоу-бізу в більш істотних ролях теж доволі яскраві. І нехай Сергій Бабкін більше відомий як співак, але йому геть не чужі театральна сцена та кінематограф, і образ начальника охорони йому «на раз плюнути» (в одному з епізодів його прізвище незле «підкололи»: його персонаж з’являється на екрані після фрази «А ось і бабки!»). А от Олександр Скічко, насамперед відомий телеведучий, особисто для мене відкриття, його пародії на Ляшка і Парубія на початку фільму – вкрай переконливо.

Як я вже зазначав, сюжет «11 дітей з Моршина» досить непередбачуваний, немало справді смішних жартів і «підколок», а от фінал, як на мене, вийшов трохи змазаний. Не хотілося, щоб тобі прямим текстом вивалювали начебто основний меседж фільму. Тим більше, що він майже одразу повторюється у фінальний пісні. До речі, відзначу дуже хороший саундтрек, наповненням якого опікувався вже згаданий Сергій Бабкін. Окрім, ясна річ, його власних композицій, у стрічці, зокрема, можна почути і навіть побачити гурт «Panivalkova», пісні якого, здається, набирають популярності у творців вітчизняного кіно. Принаймні іншу їхню композицію можна почути у картині «Секс і нічого особистого», яка також зараз продовжується в прокаті.

Загалом, «11 дітей із Моршина», як на мій погляд, вдалий зразок жанрового кінематографу з усіма його умовностями. Перш за все, це авантюрна комедія, а вже на другому місці – сімейне кіно, тому заявлений віковий ценз «1+» (принаймні так зазначають у нас в кінотеатрі) я б на кілька років підняв, дуже малим дітям може бути заскладно (скажімо, насамкінець навіть я заплутався, скільки мільйонів після всього залишилося в Сніжани). З одного боку, і хочеться побажати творцям стрічки заслуженого касового успіху, а з іншого – не хотілося б, щоб за цієї умови, Аркадій Непиталюк залишив нішу авторського кіно й перейшов у комерційно-масове. Тому… Побільше українських фільмів – хороших і різних!