Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 30 травня, 10:47
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2018/05/30/skandinavska-knizhkova-vesna-v-ukraini.htm
культура, 30 травня, 10:47

Скандинавська книжкова весна в Україні

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"


Навесні 2018 року склалася майже унікальна ситуація з виданням українських перекладів скандинавських письменників. Якщо з книжок шведських чи норвезьких авторів щосезону можна обирати, то прямі переклади з данської чи фінської – це не таке вже й часте явище. А що вже говорити про ісландських письменників?! Тож цього року є нагода запросити читачів у своєрідну літературну мандрівку всіма скандинавськими країнами. Починаємо зі сходу


Фінляндія

Юркі Вайнонен «Німий Бог»


Два роки тому видавництво «Комора» великою мірою ризикнуло, видрукувавши збірку малої прози популярного в себе на батьківщині, але (це стосується і більшості сучасних фінських літераторів) не розкрученого в Україні автора Юркі Вайнонена «13 новел». Судячи з усього, експеримент виявився вдалим, і до «Книжкового Арсеналу-2018» побачив світ уже роман цього фінського письменника під назвою «Німий Бог» у перекладі Юрія Зуба. Фото - goodreads.com


Навіть якщо ви не читали згадані оповідання Вайнонена, то вже з передмови, де автор, зокрема, висловить своє шанування Фройду та сюрреалістичному мистецтву, стане зрозуміло, що знайомство з текстом потребуватиме певного розумового напруження. Хоча зав’язка по-масовокультурному детективна – молодий скульптор Андре прагне з’ясувати, що сталося з його батьком, та вирішує відправитися до крихітного селища в Бретані, де тато жив перед таємничим зникненням. Але чим далі, то загадок ставатиме все більше і вони ставатимуть все химернішими, спонукаючи головного героя глибше дослідити не тільки власну підсвідомість, але й зануритися в небезпечний вир давніх міфів. Звісно, Юркі Вайнонен залишає великий простір для трактувань цього тексту, але для себе я визначаю, що «Німий Бог» - це роман про пам'ять, про силу й джерела мистецтва та зрештою про те, що визначає людське в людині – щось світле, божественне чи навпаки щось темне, містично-потойбічне.


Швеція

Інґмар Берґман «Довірливі розмови»


Коли діячі кіно беруться за художню літературу – це, як правило, цікаво. І, думаю, багато хто з вітчизняних сінефілів буде вдячний «Видавництву Старого Лева» та перекладачці Софії Волковецькій за те, що до 100-річчя з дня народження Інґмара Берґмана з’явилася нагода познайомитися з прозою цього культового шведського режисера. Фото - starylev.com.ua


Якщо дивитися на змістову частину – то тут традиційне для Берґмана безжальне, але емоційно виснажливе препарування сімейних стосунків. У випадку з «Довірливими розмовами» - на прикладі головної героїні Анни. Ця 35-річна жінка, дружина священика та матір трьох дітей, закохується у молодшого за себе чоловіка. І в жодного з тих, кому Анна звіряється, вона не знаходить не те що підтримки, але й бодай сумніву в тому, що жінка того часу (а це 20-30-ті роки минулого століття) не має права на почуття не до законного чоловіка й не повинна лишатися з ним, навіть якщо той демонструє не зовсім адекватну поведінку. З погляду форми проза Берґмана – то доволі цікавий сплав епічних та драматичних традицій. Зазвичай, на початку кожної, умовно кажучи, сцени йде досить деталізований опис ситуації, в якій відбувається дія, з особливою кінематографічною акцентуацією як на візуальній, так і аудіальній складовій. А подальші діалоги ідуть з мінімумом ремарок, а якщо вони і є, то, подібно до драматичних текстів, можуть братися в дужки. Та й завершення книги – так само по-кінематографічному вигадливе: останній розділ названо «Епілог-пролог».


Норвегія

Клаус Гаґеруп, Ліза Айсато «Дівчинка, яка рятувала книжки»


Ви коли-небудь гортали наввипередки носом книжкові сторінки? Можливо, після прочитання повісті Клауса Гаґерупа «Дівчинка, яка рятувала книжки», що її переклала Наталя Іваничук для «Видавництва Старого Лева», вам захочеться це спробувати. Адже головна героїня, майже десятилітня Анна, іноді полюбляє цим зайнятися разом з бібліотекаркою пані Монсен.


А ще, ймовірно, ви також почнете перейматися тим, що відбувається з книжками, які ніхто не позичає в бібліотеці та з цікавістю прослідкуєте, як персонажі Гаґерупа спробують цю ситуацію виправити. З огляду на це можна сказати, що після прочитання повісті у вас залишиться не тільки естетичне задоволення від зворушливого текст визнаного дитячого письменника (чого лише варта згадка про те, що для Анни книжки були такими ж справжніми, як життя, тому коли на їхніх сторінках хтось помирав, то вона поверталася на початок, щоб мертві знову ставали живими, як і вона) та від настільки прекрасних ілюстрацій Лізи Айсато, що прізвище художниці зазначено на обкладинці поряд з Клаусом Гаґерупом. До того ж, «Дівчинка, яка рятувала книжки» - це ще й низка цілком реалістичних лайфхаків із збурення цікавості до книги спочатку на рівні маленького колективу, а потім і на рівні більшої громади.


Данія

Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон «Мій дідусь став привидом»


Цю повість також переклала Наталя Іваничук, а вийшла вона у видавництві «Чорні вівці». У принципі, з назви та опису уже зрозуміло, що книжка ця, м’яко кажучи, незвична для вітчизняного видавничого ринку літератури для дітей. Хотілося б помилятися, але схиляюсь до думки, що не так уже й багато українських батьків ризикнуть купляти для своїх дітей дошкільного й молодшого шкільного віку твір, де центральною є тема смерті. Фото - rozetka.com.ua


Хоча моментів, які можуть змусити почуватися лячно – відверто небагато. Хіба на початку, коли на відміну від мами, котра запевняє свого сина, що дідусь після смерті вознесеться на небо й стане янголом із крилами у білій льолі, тато хлопчика розповість про те, що дідуся покладуть у землю й той сам стане землею. В усьому іншому – це проста прониклива містично-мелодраматична історія про родинну пам'ять, про те, що залишається після нас. І зрештою, про те, що не важливо, що станеться з людиною після смерті. Важливо те, якою вона була за життя.


Ісландія

Сйон «Дитя Землі»


Так само як можна безмежно захоплюватися Віталієм Кривоносом за те, що він здійснив надзвичайно рідкісний для сучасного українського видавничого процесу переклад ісландського автора Сйона «Дитя Землі» й супроводив текст ґрунтовними коментарями, так само до пана Віталія можуть виникнути претензії від тих, хто пише відгуки та рецензії на книги. Бо в післямові від перекладача він не тільки провів короткий екскурс в історію ісландської літератури, але й здійснив літературознавчий розбір самого роману. Тому що б хто не писав про «Дитя Землі», він все одно фактично повторюватиме сказане в післямові: і про творчу стратегію поєднання традицій і новаторства, і про магічний реалізм, і про бінарну структуру персонажів, і про підняті автором проблеми. Власне, усім, хто очікує бодай якоїсь аналітики – раджу читати книгу до останніх сторінок. Фото - nashformat.ua


Хіба насамкінець зазначу, що «Дитя Землі» Сйона вийшло у «Видавництві» - а для вітчизняного бібліофіла це беззаперечний знак того, що читач обов’язково відчує захват ще й від непересічного художнього оформлення, котре якнайкраще пасує такому винятковому гостю на українських книжкових полицях, як роману автора з Ісландії.


768Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: