Нещодавно у Кропивницький завітав відомий письменник Юрій Андрухович. Його творчий доробок формально можна поділити на: поетичне й прозове. У 1985 році разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, яка одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту. Твори Андруховича перекладені 14-ма мовами, серед яких: польська, англійська, французька, фінська, шведська й есперанто. У Кропивницький письменник привіз свій новий роман “Коханці Юстиції”.

Кор.: З моменту минулого візиту до нашого міста, на Вашу думку, щось змінилося?

Ю. Андрухович: Мені вже доводилося побувати у цьому місті, вперше я тут був шість років тому. Зараз - вдруге. Мою увагу привернуло те, що досить важко не помітити: місто у значній мірі позбулося так званого комуністичного духу. Пройшовши вулицями тепер вже Кропивницького, я не побачив жодного пам’ятника Леніну чи Кірову, не залишилося ніяких комуністичних назв вулиць, що є суттєвою відмінністю від тодішнього Кіровограду. На мою думку, через географічне положення, це місто має найменше шансів бути сепаратистським, ніж той самий Львів чи Івано-Франківськ. У будь-якому випадку це місто залишиться українськими.

Кор.: Яким є Ваше ставлення до перейменування міста?

Ю. Андрухович: Коли лише починалася історія з перейменуванням міста, я підтримав позицію свого друга, який живе у Кропивницькому і відверто кажучи вподобав ідею перейменування міста на Кропивницький. Але, на той час, це здавалося чимось нереальним та космічним. І повірити в те, що місто, яке такий довгий час мало комуністичну назву, раптом її скине.

Але, як показав час, місто зуміло вибороти право на ту назву, яку вони вбачали.

Кор.: Чим роман “Коханці юстиції” відрізняються від попередніх?

Ю. Андрухович: Дуже часто ставлю собі певні рамки, в які повинна завершитися та чи інша частина твору. Але цей роман є особливим, тому що я працював над ним близько 27 років. Звичайно, робота була не щоденна, були тривалі перерви.

Сам для себе вирішив, що героїв не вигадуватиму, а зустрічатиму на своєму життєвому шляху. Тому цей роман є дійсно не схожим на всі інші і його вихід є досить знаковим для мене.

Кор.: Ви не користуєтесь соцмережами принципово чи через брак часу?

Ю. Андрухович: Усіх дивує той факт, що я, як відома особистість, не користуюся соцмережами. Інколи надходять запитання, чи принципово я це роблю, відповідь - ні. Річ у тім, що це забирає занадто багато часу. Навіть ведення сторінки у Facebook вимагатиме принаймні півгодини на день, не кажучи вже про інші мережі. А цей час можна провести з користю: попрацювати, або побути з родиною. Єдине, чим мені доводиться постійно користуватися - це електронна почта. Тому що часто маю надсилати ділові листи та вирішувати певні робочі моменти.

Кор.: Чи можете Ви назвати себе перекладачем?

Ю. Андрухович: Я не можу себе назвати перекладачем, моя професія дещо інша. Є люди, які день у день працюють, перекладають масивами різну літературу - справжні перекладачі. Я ж роблю це для задоволення, це швидше хобі для мене. Тому я не є перекладачем.

Кор.: Чи траплялось так, що назву твору по завершенню треба було змінювати, або навпаки через назву треба змінювати сценарій?

Ю. Андрухович: Я притримуюся тієї думки, що як човен назвеш, так він і попливе. Бувало і навпаки: спочатку написано було твір, а потім вже назва. Наприклад, “Рекреації” я точно знав, що твір носитиме саме цю назву. Було й таке, що багато разів перебирав назву, яка за тими чи іншими критеріями не підходила по змісту чи не в повній мірі розкривала його.

Кор.: Коли Ви в повній мірі усвідомили, що стали письменником?

Ю. Андрухович: Мабуть, це сталося ще у студентські роки, коли мене, як вже письменника запрошували на певні заходи, чи мені надавалися певні привілеї. Вже тоді я подумав, що все таки круто бути письменником. І з тих пір моя думка не змінилася, я радий, що став тим, ким є зараз.

Кор.: Що можете побажати тим, хто в майбутньому хоче стати письменником?

Ю. Андрухович: Найголовніше - одразу усвідомити те, чи зможе це заняття стати справою усього твого життя. Тому що письменство - не лише професія, а й спосіб життя, покликання людини. Також дуже важливим є нестримне бажання постійно писати, тобто, не вичавлювати з себе кожний рядок чи абзац, а робити це від душі, із задоволенням. Потім вже можна говорити про якісь настанови чи побажання. Головне - любити те, що ти робиш.