«Ну, і закрутив!» - так і хочеться вигукнути, перегорнувши останню сторінку детективу норвезького письменника Кріса Тведта «Той, хто вбиває», що не так давно вийшов в українському перекладі Наталі Іваничук. Адже на заключних кількадесяти сторінках роману динаміка сюжету неабияк зросте й підозри щодо ймовірного вбивці зміняться не один раз. Хоча, можливо, дочитавши до розв’язки, дехто скаже, що про це здогадувався від початку.

Оскільки сучасний детектив – це, як правило, більше, ніж детектив, у «Тому, хто вбиває», окрім міцної детективної інтриги (про що вже згадувалося) є ще доволі цікаві роздуми, наприклад, про роботу правоохоронних органів (поліцейські – це санітари суспільства чи соціальні куратори) або про систему кримінального права (чи справедливо, що вона сформована лише для захисту зловмисника, а не жертви, чи яка користь бюрократизації та ритуальності кримінального процесу в суді.

Окрім цього, дуже виразно в цьому романі Кріс Тведт окреслює тему стосунків мас-медіа та людини. Скажімо, просто створений для висвітлення в ЗМІ життєвий шлях звинуваченого у вбивстві своєї літературної кураторки Юсефа Мардала, якого береться захищати Мікаель Бренне – головний герой більшості детективів Тведта. Чоловік, колись засуджений за жорстоке побиття, у в’язниці починає писати й після виходу на свободу стає популярним автором. Але чи може людина, не заради з’яви в пресі, насправді настільки змінитися – це питання не один раз і щодо не одного персонажа поставатиме на сторінках книги. Також за допомогою медіа Мікаель Бренне спочатку нібито схилить на свій бік суд, але після одного непродуманого кроку ті ж самі медіа зіграють проти адвоката та його підзахисного.

І насамкінець в черговий раз не втримаюсь, аби не відзначити, як влучно й неодновимірно підбирає Кріс Тведт назви для своїх романів. Дійсно: «той, хто вбиває» - це людина, яка безпосередньо натискає на гачок, випускаючи кулю в жертву, або затягує зашморг на її шиї, чи особа, котра за допомогою вправних маніпуляцій змушує це зробити іншого. І зрештою, чи можна, відповідно до класичних канонів детективу, покарати зло? Якщо, як стверджуватиме один з персонажів роману, зло не розпізнаєш, навіть коли воно, не криючись, крокує світом.