Не можу сказати, що ознайомився з усіма творами з брендової серії «Морок» видавництва «Нора-друк», проте після прочитаних мною книг схиляюся до думки, що морок у цьому випадку не стільки на позначення чогось містичного, жахаючого, потойбічного, скільки йдеться про темне, що може приховуватися в людині. Зануритися в морок людської душі пропонує і норвезька письменниця Трюде Тайґе у романі «Пацієнт».

Як і співвітчизник авторки Кріс Тведт (раніше так само виданий в серії «Морок» і так само перекладений Наталею Іваничук), Тайґе запрошує читачів до похмурої Західної Норвегії, у Вестьой, де й відбувається більшість подій. На пропозицію загадкового незнайомця головна героїня Кайса Курен погоджується заново зібрати свідчення людей у справі зникнення молодої дівчини Юлії, що сталося півтора десятиліття до того. Колись вона працювала над цією темою як журналістка, а тепер, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, не знаходить підстав відмовитися від можливості відновити свої професійні навички перед повноцінним поверненням на роботу. До того ж, сама Кайса родом з тих місць.

Після подібного зачину я очікував, що далі авторка зосередить увагу на демонстрації принад і вад маленького провінційного містечка із своєрідним укладом життя, звичаями й обов’язково з діставанням скелетів із шаф зовні ідеальних пересічних жителів. Але ні, в «соціалку» Трюде Тайґе вирішує не заглиблюватися (хоча нагальні суспільно-політичні проблеми, наприклад – ситуація з біженцями, по дотичній таки проходять). Натомість письменниця намагається змалювати переконливі психологічні образи основних персонажів. Це і батьківська байдужість до дітей, що потім передається й наступним поколінням, або навпаки – гіперопіка. Також, скажімо, стан і переживання людини, яка дізнається, що в неї рак і їй доведеться пройти вельми болісну терапію.

З огляду на сказане вище, цілком резонно можна назвати «Пацієнт» психологічним трилером. Але це не буде вичерпним визначенням. Цей роман ще й трилер психіатричний. Адже заплутана детективна історія пов’язана з психіатричною лікарнею, і один з її пацієнтів, котрий називає себе Крезом, є одним з оповідачів. І не можна не відзначити, наскільки влучно Трюде Тайґе (певно, передчуваючи, що книгу перекладатимуть іноземними мовами) закрутила одну із загадок навколо творчості всесвітньо відомого норвезького митця, чиї роботи відомі навіть шанувальникам кіногорорів.

І насамкінець: певно, ви зауважили в тексті нібито помилку: ім’я авторки написано то Труде, то Трюде. Але то не моя провина, схоже, самі видавці остаточно не визначилися, як же передавати непросте для українського вуха норвезьке ім’я. На обкладинці зазначено «Труде Тайґе», а в колонтитулах в основній частині видання – «Трюде Тайґе». Та й узагалі, у книзі є ще трохи спорадичних, проте помітних коректорських недоглядів. Але нехай це не зіпсує вам враження від якісно закрученої інтриги, вигадливої композиції, неоднозначних образів. Не можу назвати «Пацієнта» винятковим текстом, але те, що це добротний скандинавський детектив – безперечно.