Повномасштабне військове вторгнення російської федерації в Україну змінило акценти нашого сьогодення, змусило переглянути сталі постулати та переосмислити звичні цінності. Ця тенденція знайшла свій прояв і по відношенню до образотворчого мистецтва, адже творчість багатьох майстрів пензля в світлі останніх подій набула зовсім нового звучання та особливої актуальності.
Це стосується і художника-земляка Володимира Олександровича Федорова (1920-1986) – унікальної особистості та яскравої складової мистецького сузір’я нашого краю, що навіть породило таке красномовне поняття як «епоха Володимира Федорова в образотворчому мистецтві». Він був всебічно розвиненою людиною з енциклопедичними знаннями, заядлим театралом, який створив чимало живописних од театру та цілу серію малюнків із зображенням наших театральних акторів, захоплювався історією, літературою, світовим мистецтвом, музикою, ставши фактично літописцем своєї епохи та документалістом тодішніх подій. А ще Володимир Олександрович був чудовим портретистом, героями картин якого часто ставали рідні і близькі художнику люди, визначні особистості, або просто звичайні трударі.
Але мабуть головне в умовах нашого сьогодення те, що колишній фронтовик Володимир Федоров розумів ціну мирному життю і радів йому, як дитина, залишаючись за будь яких умов живим докором усім песимістам. Його картини, як і він сам, позитивні, оптимістичні, сонячні, життєстверджуючі, стали контрастом жахіттям війни. Мабуть та туга за рідним краєм і своєю домівкою, яку відчував Федоров під час війни, і надихнула його на створення цілого циклу чудових пейзажів, присвячених рідному краю. При цьому художник умів віднайти поезію у, здавалося б, найпростіших та абсолютно прозаїчних мотивах, скажімо, хатині край міста на пагорку, або групі відпочиваючих на березі Інгулу, завдячуючи чому ми отримали можливість насолоджуватися чудовими пейзажами нашої Степової Еллади. Чи варто казати, яке величезне патріотично-виховне значення має це наразі? Адже батьківщина починається з рідного краю, з рідного міста, села, домівки. І Федоров це добре розумів.
Виставка презентує 22 роботи художника, серед яких «Автопортрет» (1962), «Батьківська хата» (1959), «Сільська хата» (1970), «Етюд. Весна» (1958), «Літо» (1968), «Соняшники» (1970). Серію ліричних міських пейзажів склали твори «Вечір на річці Інгул» (1955), «Околиця міста Кіровограда» (1956), «Осінь у Черемушках. Місто Кіровоград» (1964), «Етюд. На залізничному роз’їзді», «Курган. Околиця міста Кіровограда» (1969), «Етюд. Місток» (1976), «Новобудови Кіровограда» (1976), «Етюд. Старі будівлі», «Світловодськ. Наметове містечко» (1979), «Дачі» (1980). Живописною одою українській природі стали роботи «Чорний ліс» (1958), «Струмок» (1957), «Етюд. Стіг сіна» (1958), «Поле» (1972), «Польові квіти» (1980), «Місяць над сінокосом» (1980). Всі ці твори теплі, щирі, просякнуті радістю життя та виконують таку необхідну наразі функцію антидепресанта.
Володимир Олександрович Федоров народився 7 лютого 1920 року в місті Єлисаветграді (зараз – Кропивницький). З раннього дитинства займався малюванням, ліпленням, грав на фортепіано. Професійну освіту отримав в Одеському державному художньому училищі. Учасник Другої світової війни. Працював художником у Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, в обласному будинку народної творчості, у Кіровоградському товаристві художників, займав посаду головного художника художнього фонду міста Кіровограда, був викладачем на курсах підготовки керівників художньої самодіяльності. Активний учасник багатьох обласних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставок. З 1978 року член Спілки художників СРСР. Працював в жанрах портрету, пейзажу, натюрморту. Автор тематичних картин, серед яких – історична, виробнича, театральна тематика. В 1986 році митець відійшов у Вічність. Понад тисячу його робіт і речей стали складовою фондового зібрання КЗ «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради».
