28 серпня 2021 у Музеї мистецтв розгорнуто експозицію «Герої не вмирають» присвячену світлій пам’яті бійця 42-го батальйону територіальної оборони Віктора Голого.
Голий Віктор Анатолійович народився 28 вересня 1981 року на Знам’янщині. Здобув дві вищі освіти. У 2003 році закінчив Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка за кваліфікацією «Вчитель історії та географії», а у 2007 році Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної Академії державного управління при Президентові України за кваліфікацією «Магістр державного управління».
У 2007-2008 роках працював у Дніпропетровській обласній державній адміністрації на різних посадах, з 2008 до 2009 року працював вчителем історії Знам’янської загальноосвітньої школи №1, з лютого 2010 року до 31 травня 2013 року працював на посаді методиста з питань туризму Знам’янського міського краєзнавчого музею.
Він був гармашем Чорноліської сотні Чорноліського куреня Буго-Гардівського округу українського козацтва, членом всеукраїнського товариства «Просвіта», з 2010 року членом всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Життєві переконання Віктора значною мірою формувалися під впливом світогляду його дідуся Миколи, який, за його розповідями був щиро закоханий в Україну. Познайомився я особисто з Віктором у 2010-2011 роках, це була чудова людина, патріот з великої літери, йому було не байдуже до всього, що відбувалося в нашій країні. Будучи за освітою вчителем історії Віктор передбачав, що за ту вільну і соборну Україну, яку він бачив у своїй уяві, треба буде воювати. Тож він і готував себе до цього, знаходячись в рядах українського козацтва.
Коли він з’являвся в середовищі музейників, то викликав справжній фурор: в козацькому жупані, з оселедцем і звичайно ж у вишиванці, до нього тягнулися люди. Вітя володів енциклопедичними знаннями з української історії, спеціалізувався на дослідженнях її козацької доби та період української революції 1917-1923 років, професійно займався археологією, був порядною, доброю, скромною і щирою людиною. І це не прості слова, таким, як то кажуть, не легко по життю. Маючи свою принципову позицію щодо поглядів на розбудову держави Віктор, не зважаючи на всі життєві обставини, що складалися, захищав їх, перебуваючи в рядах Всеукраїнського об’єднання «Свобода», будучи заступником голови її територіальної організації. Колишня влада не могла довго терпіти хлопця-патріота на посаді методиста з питань туризму Знам’янського міського краєзнавчого музею і 31 травня 2013 року він був скорочений зі своєї улюбленої роботи. Тобто влада знайшла можливість позбавитись від не зручної людини.
Цікавим моментом в житті Героя був епізод зі зміною прізвища, довгий час Віктор носив прізвище Голіков, яке перейшло йому від батька. Хоча справжнє прізвище родини Голі. В 1970-1980 роках минулого століття його батько Анатолій Миколайович під тиском життєвих обставин, навчаючись у Кіровоградському педагогічному інституті, змушений був змінити прізвище на Голіков. Ця проблема довгий час турбувала Віктора, він виношував ідею повернути родині історичне прізвище, дізнаючись усі юридичні наслідки свого кроку. Коли цю проблему він вирішив, я одного разу запитав в нього: «Вітю, ти що змінив прізвище ?» У відповідь він загадково посміхнувся.
В листопаді 2013 року, коли в нашій державі розпочалися події Революції Гідності, Віктор знаходився вдома, в нього тільки народився син Мирослав, слідкував за подіями, телефонував побратимам, щиро вірив в світле майбутнє України. Коли у березні 2014 року почався сепаратистський заколот на сході нашої держави, Віктор не міг стояти осторонь. Почав звертатись до військкомату, щоб отримати можливість захищати країну від російської агресії. Йому не вдалося відразу потрапити до війська, мав деякі проблеми зі здоров’ям. Лише 19 червня 2014 року він був зарахований до складу 42-го батальйону територіальної оборони. Зі слів командира підрозділу, в якому служив Віктор, стало відомо, що він дуже хотів навчитися добре володіти зброєю, пізнати всі навики військової майстерності. Вже 7 серпня 2014 року підрозділ вирушив на схід і базувався у місті Краматорськ Донецької області, маючи своїм завданням охорону аеропорту.
28 серпня 2014 року Віктор разом зі своїми побратимами виїхав на бойове завдання по супроводженню колони з продовольством до міста Дебальцеве (Донецької області).
Під час виконання бойового завдання колона потрапила у засідку. Ворожий снайпер смертельно вразив водія їхнього автомобіля Миколу Сипченка, розвернувши зенітну установку, хлопці вступили в бій, випустивши по ворогах більше двохсот снарядів, завдавши їм чималих втрат. Віктор разом з іншими військовослужбовцями прикривали відхід колони. В результаті бою колона відступила, але якою ціною - взявши вогонь на себе загинув Вітя-козак, загинув у бою з ворогами України під мінометним обстрілом бойовиків, як гинули українські козаки в минулих століттях, життя яких досліджував, вивчав та шанував Віктор Анатолійович Голий.
В мережі «youtube» розміщено відео передачі сепаратистами тіл загиблих наших воїнів Миколи Сипченка та Віктора Голого, за словами самих сепаратистів вони хотіли їх поховати в себе на кладовищі в місті Брянка (Луганська область), але потім вирішили, що ці воїни гідні того, щоб бути похованими в себе вдома, тому сепаратистами було прийнято рішення передати тіла українським військовослужбовцям для подальшого поховання.
Віктор жив життям козака, щиро захоплювався українською історією, краєзнавством, археологією. В свою роботу він вкладав всю свою широку душу. Він був ініціатором створення у 2010 році на базі Знам’янського міського краєзнавчого музею міської громадської організації туристично-краєзнавчий клуб «Чорнолісся», метою якої є організація дозвілля мешканців міста, пропаганда здорового способу життя та координація діяльності усіх видів туризму у місті. Регулярно особисто був організатором та учасником різних туристичних змагань та заходів. За період своєї роботи в Знам’янському міському краєзнавчому музеї Віктор створив більше десяти туристичних маршрутів, більшість з них є досить популярними серед жителів та гостей міста.
На високому професійному рівні він займався краєзнавчо-пошуковою роботою, теми його досліджень: «Археологія рідного краю», «Козацький період історії краю», «Заселення краю» та ін. Своєрідним підсумком його роботи став диплом переможця конкурсу «Кращий музей Кіровоградщини» за почесне II місце у номінації «Краще наукове дослідження», який він так і не отримав.
Похований Герой на кладовищі села Плоске Знам’янського району, як він і заповідав біля могили свого дідуся.
Герої не вмирають в нашому земному житті, поки жива людська пам’ять і усвідомлення нашої відповідальності за майбутнє!
Слава Україні!
