14 грудня 2020 року КЗ «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради» презентує віртуальну експозицію «Про тих, хто з «мирним атомом» зійшовся в запеклому, нерівному бою» до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Офіційним підґрунтям для вшанування на державному рівні тих, кого в народі називають чорнобильцями, став Указ Президента України «Про День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» від 10 листопада 2006 року № 945/2006, в якому, зокрема, зазначалась сама причина появи даного документу «…з метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та на підтримку ініціативи громадських організацій і Міністерства праці та соціальної політики України..».
Це стало додатковим приводом для вшанування громадянами нашої країни справжніх героїв, тих, хто ціною неймовірних зусиль та жертовності, ризикуючи власним здоров’ям і життям, зумів зупинити оскаженілий «мирний атом», цього невидимого і підступного ворога, який вирвавшись з під контролю, поставив усе людство перед загрозою цілковитого знищення, викликавши чимало запитань та змусивши зробити певні висновки.
Дата 14 грудня була вибрана не випадково, адже саме цього зимового дня 1986 року було закінчено будівництво ізоляційної споруди над аварійним четвертим енергоблоком ЧАЕС «Укриття», більш відомого широкому загалу як «Саркофаг», котрий забезпечив зберігання радіоактивних відходів на зруйнованому реакторі, завдячуючи чому останній перестав бути джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища, давши людству можливість перевести подих та кардинально переглянути свої взаємовідносини з природою та замислитись над зворотнім боком та страшною ціною і згубними наслідками науково-технічного прогресу. Необхідно також зазначити, що на будівництві «Саркофагу», яке тривало 206 днів, працювало 90 тисяч людей, серед яких було чимало і наших земляків.
Адже на приборкання «мирного атома» Кіровоградщина послала тоді понад 20 тисяч своїх синів і доньок - пожежників, військових, медиків, правоохоронців, працівників різних цивільних професій. Тяжка праця та сповнені небезпеки випробування лягли на їх плечі. Але ніхто з них не виявив боягузтва та малодушності і діяв так, як того вимагали наказ і обставини, керуючись девізом «Спершу думай про Батьківщину, а вже потім – про себе». На превеликий жаль, дорого обійшовся цим героям їх тодішній подвиг та благородна місія з порятунку людства. Невблаганно рідіють ряди цих чудових людей. Багатьох вже нема на цьому світі. Інші, борючись із тяжкими недугами, продовжують нелегку службу, стаючи для інших гідним наслідування прикладом сумлінного служіння своєму народові. Вони не люблять розповідати про події 34-річної давнини і тільки інколи, абсолютно справедливо, скаржаться, що згадують про них тільки двічі на рік, залишаючи увесь інший час сам на сам зі своїми проблемами.
Навіть музеї, присвячені темі Чорнобиля, вже стали неактуальними, а це означає, що люди до сих пір не зрозуміли глибини тієї прірви, в яку могли скотитися навесні 1986 року, не усвідомили, що Чорнобильська катастрофа – це не тільки наша історія, уроків якої ми вперто не хочемо засвоювати, а й, на превеликий жаль, наше сьогодення, оскільки Чорнобиль, ставши назавжди символом глобальної екологічної катастрофи ХХ століття, щодня нагадує про себе численними проблемами в різних сферах життя та у долях мільйонів людей. Адже масштаби цієї трагедії настільки катастрофічні, а наслідки настільки жахливі, всеохоплюючі та довготривалі, що це дає нам повне право вважати усіх нас чорнобильцями.
Тому мета презентованої віртуальної експозиції полягає в тому, щоб засобами образотворчого мистецтва нагадати людям про жахливі події весни 1986 року, змусивши вкотре замислитись над страшною ціною технічного прогресу та застерегти від повторення подібних катастроф, які можуть привести до повного знищення людської цивілізації. Картина Леонтія Орлика «Вартовий» (1985), написана за рік до трагедії та присвячена представникам героїчної професії – пожежникам, чий внесок в ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС переоцінити важко. Ну а що могло статися з нашою планетою, якби не подвиг цих людей, наглядно демонструє художній твір Миколи Бондаренка «Трагедія Чорнобиля» (1989-1990). Це не тільки ілюстрація найгіршого на той час варіанту розвитку подій, а й, можливо, нашого майбутнього, якщо людство не отямиться і не зробить відповідні висновки. Застереженням можна вважати і роботу Володимира Чорного «Обличчя Чорнобиля» (2008) із серії «Українські трагедії». Митець зумів передати не тільки величезні згубні наслідки Чорнобильської катастрофи, а й пануючу на той час в зоні аварії атмосферу, що створює асоціацію із зоною воєнних дій – сліди руйнації, ніби після запеклого бою, люди у спецодязі, відповідне обладнання, транспорт, залучений до ліквідації наслідків аварії та вивезення людей із забрудненої зони. Трагізм ситуації підсилений у даному випадку загальним темним фоном картини, виконаної в оригінальній техниці «монотипія». Адже статистика Чорнобильської катастрофи за своїми масштабами дійсно нагадує військову статистику, оскільки її жертвами стали понад три з половиною мільйона людей, з яких півтора мільйона – діти. Хтось одразу прийняв смерть, навіть не встигши зрозуміти, що сталося, інші помирали довго в страшних фізичних та душевних муках, багато людей назавжди залишились каліками, інвалідами, невиліковно хворими, відчули себе ущербними та нікому не потрібними. Незмінною та страшною тенденцією залишається зростання кількості захворювань щитовидної залози, онкологічних захворювань, постійно збільшується кількість людей, які страждають на алергію, що є наслідком ослабленої імунної системи. Свого часу увесь світ був шокований результатами досліджень японських вчених, які, опромінюючи свиней, довели, що кожне нове покоління, народжене після Чорнобиля, буде хворішим за попереднє, окресливши тим самим досить сумні перспективи для людства.
Чорнобиль став також масштабною економічною, соціальною та демографічною катастрофою, оскільки із найбільш постраждалих районів було виселено більше триста п’ятдесяти тисяч чоловік, левова частка яких в умовах агонії Радянського Союзу опинилася «за бортом». Саме тоді, вперше за довгі роки, виникла така актуальна на сьогодні проблема переселенців та їх непростих відносин з місцевим населенням через конкуренцію за робочі місця, житло тощо. Згубні наслідки Чорнобиля знайшли свій прояв навіть у зміні структури постраждалих районів. Адже люди похилого віку, як правило, відмовлялися від евакуації, віддаючи перевагу смерті у рідній домівці перед порятунком у невідомих краях. Виїжджали, переважно, молодь, кваліфіковані робітники та люди зі схильністю до підприємницької діяльності, тобто ті, хто мав перспективи щодо працевлаштування на новому місті. Тому характерною ознакою постраждалих регіонів до сих пір залишається перевищення смертності над числом народжених, що тільки збільшує сприйняття регіону як небезпечного для проживання. Доречи, саме тоді багато хто із нас вперше почув такий популярний на сьогодні термін «Депресивний регіон», красномовно проілюстрований у картині Володимира Плітіна «І впала зірка Полину» (1993). Вона віддзеркалює не тільки страшні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, а і приреченість людей, що залишилися жити у своїх домівках, відмовившись від переселення.
Відповідну емоційну напругу створює і робота майстра Володимира Сливки - витканий з шерсті гобелен «Відлуння Чорнобиля» (1986).
На превеликий жаль, вкотре доводиться констатувати, що трагічні події 34-річної давнини, їх жахливі наслідки та перспективи – цілком закономірне явище та ганебний підсумок довготривалої війни людей проти природи з метою фактичного перетворення її на рабиню, яка буде виконувати усі забаганки так званих «царів природи». Технічний прогрес остаточно затьмарив розум людей, які відчули ілюзію своєї непереможності та безкарності. Як наслідок – природа, яка колись була колискою, домівкою та годувальницею людини, стала врешті-решт його безжальним ворогом, що мстить масштабними екологічними катаклізмами, чому навіть присвячений цикл документальних фільмів на каналі «Мега» з красномовною назвою «Помста природи». Залишається тільки молити Бога, щоб він відновив у людини притуплені інстинкти самозбереження та дав розуміння безперспективності війни з природою. Адже тільки навчившись жити з нею в гармонії людство отримає шанс на майбутнє.
