Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 7 вересня 2020
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2020/09/07/371-hvilina-novogo-ukrainskogo-kino.htm
культура, 7 вересня 2020

371 хвилина нового українського кіно

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"


Національний конкурс кінофестивалю «Молодість» - це традиційно максимальне різноманіття: і жанрове, і тематичне; від робіт, що викликають щире захоплення, до таких, що викликають нерозуміння: навіщо таке було знімати. Не претендуючи на вичерпність, бодай кільком реченнями згадаємо про кожну з 24 представлених цьогоріч стрічок.


Так сталося, що покази Національного конкурсу 49-ої «Молодості» почалися з майбутнього переможця – фільму «Схрон». Судячи зі сліз режисерки Оксани Войтенко на церемонії нагородження, для неї це дійсно була несподіванка. Хоча приз для картини не виглядав аж надто малореальним. Кінематографічно рівна робота, яка розповідає зрозумілу історію на трагічну для нашого народу тему – опору УПА. Хіба мелодраматизму можна було трохи поменше.


Уже з першого блоку головним конкурентом «Схрону» видавався «Бульмастиф» Анастасії Буковської. Дивно, що маючи тата-режисера та бабусю-акторку, Анастасія лише зараз зняла свій перший ігровий фільм. Хоча, ймовірно, роки роботи в індустрії допомогли їй для свого дебюту зібрати потужну команду: і акторську (Євген Ламах, Олексій Горбунов, Ніна Антонова, Радмила Щоголева), і творчу (оператор Антон Фурса, композитор Юрій Шепета та інші). Але головне, що усім їм було що грати, і було що знімати. Прониклива історія про ветерана війни на Сході, котрий намагається повернутися до цивільного життя в столиці, та знайденого ним пса-бульмастифа, який допомагає йому в цьому. При такій серйозній темі не обійшлося без самоіронії (епізод з кіно пробами головного героя). Від журі Нацконкурсу - спеціальний диплом, а от в Міжнародному короткометражному конкурсі – перемога!


Тему війни на Сході України, але з того боку лінії розмежування, торкається Анна Морозова у стрічці «Дім, милий дім». Екранізація оповідання Олексія Чупи, непогана спроба чорної кримінальної комедії в дусі Тарантіно та Гая Річі. Акторська окраса фільму – традиційно прекрасний Віктор Жданов у дещо нетрадиційному для нього образі.


Про життя ще однієї тимчасово окупованої території нашої країни розповідає «Кегельбан» Ахмеді-Ернеса Сарихаліла. Я б назвав фільм чорновиком майбутнього повного метру. В основі цікава історія спротиву кримських татар окупаційній владі, але регулярно хочеться уповільнити дію, глибше розкрити той чи інший персонаж. Не хотілося б наврочити, але є всі шанси, що скоро на всю країну та за її межами на повний голос прозвучить ім’я ще одного кримсько-татарського режисера.


Другий блок Національного конкурсу 49-ої « Молодості» відкрився фільмом «Колообіг» Олексія Радинського – це документальна стрічка, раніше відзначена на цьогорічному Докудейс. Зйомки з вікна київської міської електрички, однакові місця в різні пори року – люди, стихійні ринки, промислові урбан-пейзажі.



«На шляху назад» Миколи Рідного – експериментальна, трохи хуліганська стрічка, в якій автори намагаються «дати голос» картинам і скульптурам з виставки соцреалізму, що їх відправляють у сховище. Дотепненько.


«Прощавай, Свєто» - документальна картина Насті Канарьової про спробу російської дівчини-трансгендера, котра зазнає переслідувань у себе на батьківщині, отримати політичний притулок в Україні. Абсурдності усьому зображуваному протягом майже 20 хвилин додає те, (спойлер!) що зрештою героїня виїжджає і з України, якщо не помиляюся, в Нідерланди. Хоча важливості піднятої теми (життя ЛГБТ-спільноти, відстоювання правди в судах) це не применшує. Спеціальний диплом від журі.


«Сурогат» (режисер – Стас Сантімов) - цікава 6-хвилинна анімація, як я для себе визначив, дотепна пародія на кінотвори про вселяння якихось незрозумілого походження зловісних істот в людину.


«Maternite» Наталії Ільчук – експериментальна, як зазначено у програмці, робота, знаменна хоча б тим, що за всі 17 хвилин документального фільму звучить лише одне слово «мама», причому вустами маленької дівчинки воно вимовляється настільки багато разів, що вже починає тебе дратувати. Якщо автори ставили перед собою подібну мету – то їм це вдалося.


«Врятуйте мене, лікарю» - ще одна документалка в цьому блоці, в якій творча команда на чолі з Дмитром Грешком знімає зміну бригади швидкої допомоги в передноворічний день. Вийшло, як на мене, доволі симпатично: позитивні головні герої (одна лікарка зізнається, що збулася її мрія знятися в кіно), цікаві розповіді (скажімо, диспетчери про фальшиві виклики та записки, які залишають лікарям), не передано куті меду з мелодраматичністю. Спеціальний диплом від журі.


«Монолог. Один» - попри назву, основну частину стрічки складає непростий діалог сина з матрію. Але оскільки названо роботу «Монолог», то будемо вважати це натяком на те, що вся ця розмова – плід фантазії головного героя. Взагалі, режисерка Гаяне Джагінян доклала зусиль, аби все виглядало загадково й неоднозначно.


Третій блок Національного конкурсу розпочався з лаконічного «Прибічника» Сергія Найди. Якби у синопсисі автори не написали, що йдеться про транспортування культурної цінності з іншого виміру, я б навряд це зрозумів. Дуже все якось сумбурно.


«Не вдома» - лірична, майже безсловесна замальовка режисера Олександра Чорнобая про втрату рідного дому й намагання до нього повернутися. Не можу сказати, що вкрай оригінальна історія, проте торкає.


«Знаки» - найкоротший фільм Нацконкурсу, ще одна робота Наталії Ільчук. Знімання дорожніх знаків під час проїзду вулицею. Наступний крок який? Познімати «лежачих поліцейських»?


«Я тут» (режисерка – Олена Янковська) - судячи з усього, ще одна спроба чорної комедії в Нацконкурсі цьогорічної «Молодості». Окрім монологу паталогоанатомині, загалом-то й не особливо смішно. Дяка авторам принаймні за нагадування такого музичного діяча, як Вова зі Львова.


«Життя лінивого бєздєльніка» - намагання творчої групи на чолі з Романом Кологойдою перенести дух культового фільму «Чоловік і жінка» у львівські локації я б «зарахував». Є дотепні кінематографічні прийоми, є прикольні діалоги.


«RunAway» - режисером й автором сценарію виступив 17-річний Андрій Кокура, член Національної збірної з фігурного катання. Що можна сказати за фільм? Уявіть, якби професійні кінематографісти встали на ковзани й спробували виконати подвійний тулуп чи аксель.


«зонґ» Еліаса Парвулеско, Тети Цибульник та Світлани Потоцької – варта окремого відзначення спроба розповісти про болото, починаючи від старовинних переказів до офіційно-ділових звітів недалекого минулого.


«Маленький диктатор» (режисерка – Олександра Бровченко) – начебто зрозумів, що хотіли автори сказати, але не зрозумів навіщо.


У четвертому блоці зустрілася ще одна анімаційна робота «Сама собі тут» - хоч від студії «Червоний собака», але одним з провідних персонажів є котик. А найголовнішою героїнею є маленька дівчинка, котра на кілька хвилин сама собі поринає у світ своїх фантазій. Дуже мило, дякую Анні Дудко з командою!


«Так мут співати» - як наполягають авторки фільму Діана Горбань та Анна Ютченко, «колаж», присвячений сороміцьким пісням. Усе начебто й нічого, тільки б самих пісень би побільше.



Віктор Скуратовський пройшов шлях від гітариста «Другої ріки» через кліпмейкерство до режисера ігрового кіно. Його конкурсна робота «Потвора» - начебто і сюжет не без банальностей, але зачепило. Особливо момент, коли хлопчик, котрий втратив матір, каже: «Дзвонила мама. Вона поруч». Та ще й під пісню «Один в каное» «У мене немає дому».


«Вода» Даші Волги – ще одна кіноісторія про наслідки травматичного досвіду, пережитого під час воєнних дій останніх років на сході України. Тільки, як на мене, головний герой недостатньо пропрацьований. Хоча, можливо, це така собі заявка на майбутній повний метр.


«Ми більше ніколи не заблукаємо разом» (режисер – Євген Кошин) – коли дивишся цю стрічку, таке враження, що після попереднього фільму ти заснув і в той час трансляція перемкнулася на канал «СТБ» чи «Україна». Російськомовний ромком про пригоди двох нещасливців у Туреччині. Миле кіно із симпатичними героями, проте навряд чи фестивального формату. Але якщо для демонстрації згаданої на початку різноманітності – то хай буде!


2449Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: