«Я тебе люблю», «АРТ-терапія – дає повноцінне життя людям з ВІЛ», «Я розбила твою чашку», - вона написала йому. «Ти мені потрібна», «Вибач за все. Люблю тебе», «Обіцяй кожні пів року проходити тест на ВІЛ», - записки з такими словами підготував він дружині.

Марина і Сергій одружені двадцять років. Мають міцний сімейний фундамент, спільний дім і затишок у ньому, статус у суспільстві, друзів і плани. У них двоє дорослих доньок, які живуть окремо. Та коли Сергій прийшов з лікарні і сказав дружині, що в нього ВІЛ-інфекція, здавалося це все розпалося, як картковий будинок. 

- Я не знала, що робити і куди бігти. З ким мені про це поговорити – батьками, подругами, дітьми? Я нікому не могла відкрити своє серце і розповісти, що в ньому зараз відбувається. Я не хотіла, щоб на мого чоловіка показували пальцем, щоб від мене відвернулися знайомі. Одночасно я розуміла, що втрачаю його…, - розповідає про свої хвилювання Марина. 

Сергій під час розмови сказав дружині, що у Добровеличківській районній лікарні медичні працівники порадили йому звернутися за моральною підтримкою до соціального працівника БО «100 відсотків життя. Кропивницький» Анни Мельниченко. 

- Мариночко, давай їй зателефонуємо. Я теж не знаю, що мені робити… Чи можна з цим діагнозом жити? Чи це мій кінець? – пригадує ту розмову чоловік, який очікував підтримки від дружини, натомість вона теж потребувала допомоги.

Наступного дня соціальна працівниця  консультувала їх окремо, приділяючи вдосталь часу кожному.

- У них розпочалися сварки. Навіть довелося спілкуватися з кожним окремо. Марина боялася втратити чоловіка, бо за ці двадцять років спільного життя, він – її світ. Сергій хотів жити і боявся інфікувати Марину. Я вислухала і почула кожного, дала поради. На наступну зустріч вони прийшли разом. У Марини тест показав негативний результат, вона була здоровою. Тоді я порадила їм знайти спільне хобі, щоб вони порадилися, як їм жити далі. Розповіла, щоб вони написали один одному звернення на окремих листках. Він їй, а вона йому. Вони так і зробили. Коли на одній із консультацій вони зачитали свої звернення, там простежувалася турбота про власне здоров’я, глибше пізнання один одного, секрети у побутовому плані. Вони домовилися, що Марина кожні пів року буде проходити тестування на ВІЛ, а Сергій – буде пити АРТ-терапію, яка є гарантією повноцінного життя з ВІЛ. Вони обоє будуть стежити за здоров’ям. Це стало новим рядком у їхньому подружньому житті, - розповідає про надану допомогу сімейній парі соціальна працівниця проекту USAID HealthLink «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині» у Добровеличківському районі Анна Мельниченко

Марина та Сергій під час соціального супроводу зрозуміли наскільки потрібні один одному, наскільки цінний час, здоров’я, почуття. На весну вони запланували подорож Україною, адже є скільки прекрасних місць, які вони ще не відкрили для себе.