Вечоріло. Дівчина із довгим світлим волоссям років 25-ти стояла на міжміському вокзалі в очікуванні автобуса.

Ще декілька людей сиділи на лавці поруч, старанно оберігаючи свій багаж і жваво розмовляючи. Подалі стояли два атошніка. Вони палили і час-від-часу перекидалися короткими фразами. Один з них був старшого віку, з глибокими зморшками, грубими рисами обличчя в затертій і несвіжій формі. Його погляд був дивний, якийсь скляний, ніби не дивився нікуди, а одночасно дивився крізь тебе. Інколи цей погляд застрягав на дівчині і від цього їй ставало моторошно.

«Мабуть, наркоман» - подумала вона про себе – «або алкаш».

Автобус почав вирулювати на платформу. Водій нажав на газ і з вихлопної труби роздався гучний хлопок. ПУХ!!!! 

Дівчина поправила сумочку на плечі і попрямувала до автобуса...

У цей момент старший атошнік зірвався з місця, кинувши недопалок, і швидко побіг до дівчини

« Сюда!!!! Бігом, я сказав!!!» - заволав він до неї.

Від несподіванки вона перелякалася і заклякла на місці. Секунди, поки він біг, здавалися їй вічністю і кінцем життя.

«Коля, стій!!!» - кричав йому товариш, що біг за ним. 

Далі для неї все було, як в уповільненому кіно. Коля підбіг до неї і схопив за руки. В цей момент його товариш однією рукою відштовхнув його, а іншою запхав її в автобус. 

Вона вся трусилася від страху. Сіла на своє місце і через вікно спостерігала, як товариш притулив до себе Колю і як мантру повторював:

«Тихо-тихо-тихо... ми дома, братішка.... ми дома... тихо-тихо-тихо.»

Потім відвів його подалі. Коля сів на землю, схопився за голову руками і щось швидко говорив. На очах його було видно сльози.

Бабульки, що теж зайшли в автобус, довго говорили про психів-солдатів, про те, що вони п'яниці і треба було б їх відправити на дурку. Дівчина розслабилася тільки коли автобус поїхав.

«Вони страшні, небезпечні й ненормальні. Не дарма я їх боялася...» – ніяк не заспокоювалася жіночка на задньому сидінні в унісон думок і переживань дівчини.

----------
Вечоріло. Сем і Коля, два атошніки, стояли на міжміському вокзалі в очікуванні автобуса. Він мав відправлятися через годину. Ще декілька людей сиділи на лавці неподалік, старанно оберігаючи свій багаж і жваво розмовляючи. Подалі стояла дівчина із довгим світлим волоссям років 25-ти.

Сем запалив цигарку і запитав:
«Що завис, Колюня?»

Коля довго мовчав, а потім сказав:
«На неї схожа...».

«Коль, не починай» - зробив декілька затяжок і задумливо продовжив – «хм...це було, ніби в минулому житті... Не дивися так багато на неї - злякаєш.»

Коля відвів погляд і його накрили спогади.

--------
Це селище недавно звільнили від сєпарів. Його рота має бути тут кілька днів, а далі їх знову кудись перекинуть. Три дні побули тут і вже зібралися від‘їжджати. 

Колона стояла на околиці, чекаючи команди. Вони із Семом зістрибнули з броні і пішли по воду до найближчого двору. Молода господиня років 25-и з довгим світлим волоссям, набрала їм води, про щось пожартувала і вийшла разом з ними на вулицю.

«Щасливої дороги!» – сказала їм услід і пішла у своїх справах.

«Та й ти не хворай» – відповів Коля, йдучи до колони.
ПУХ! Раптовий вибух розірвав денну спеку. Рефлекторно Коля і Сем зістрибнули у глибокий рів край дороги. ПУХ! ПУХ! ПУХ! Снаряди з ГРАДу накрили колону і крайні сільські хати. 

Вони бачили, як хлопці зістрибували з техніки і ховалися в перших ліпших укриттях, які могли знайти. Коля чомусь трохи підвівся і підняв голову. Посеред дороги в ступорі стояла та сама дівчина. 

Вона була злякана і не розуміла, що відбувається. Розриви снарядів рвалися навколо, а й далі розгублено стояла.

«Біжи сюда!!!» – закричав Коля, але вона його не почула. – «Сюда!!!! Бігом я сказав!!!» - заволав він щосили. Хвиля землі, що піднялася, накрила її і збила з ніг Колю.

«Сюда!!!! Бігом я сказав!!»! – закричав він знову. В цю мить Сем відштовхнув його, а дівчину запхав в автобус. Потім схопив його і сильно притиснув до себе.

«Тихо-тихо-тихо... ми дома, братішка.... ми дома... тихо-тихо-тихо.» Він повторював це безліч разів. Відвів його в сторону подалі від людей і посадив на землю.

«Все добре, Колюня, все добре. Це просто вихлопна стрельнула... Просто вихлопна. А це інша дівчина… інша… розумієш, брат, розумієш…»

Коля схопився за голову.

«Сем, я не зміг її врятувати… не зміг…»- крізь сльози повторював атошнік Коля..

Вечоріло. Автобус із дівчиною з довгим світлим волоссям років 25-ти виїхав із вокзалу і поїхав своїм звичним маршрутом мирними містами України.

Yurii Kozachinskyi