Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: суспільство
Автор: Анастасія Дзюбак, Українська правда, Життя
Дата: 8 жовтня 2018
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/society/2018/10/08/doki-sertse-b-etsja-jak-75-litnja-zhinka-provodit-bezkoshtovni-zanjattja-z-fitnesu-u-kropivnitskomu.htm
суспільство, 8 жовтня 2018

Доки серце б'ється: як 75-літня жінка проводить безкоштовні заняття з фітнесу у Кропивницькому

Анастасія Дзюбак, Українська правда, Життя


75-літня Світлана Ракітіна вже кілька років, незалежно від пори року, щоранку у міському парку Кропивницького чекає на тренування своїх учениць.


Заняття проводить безкоштовно.


Каже: "Мені просто хочеться показати людям, що можна без таблеток продовжити своє життя".


 Світлана стежить, як її учениці виконують вправу


Педагог, майстер спорту з легкої атлетики і професійна тренерка – Світлана Миколаївна займалась спортом з дитинства.


– З дитинства я дуже хворіла, лікувалась у легеневих санаторіях. Класі в шостому йшла в школу з купою довідок, які звільняли мене від фізкультури.


Поки я дійшла до школи, порвала їх і стала з усіма разом займатись.


Звичайно, була слабкою, але старалась. Тягнуло мене до цього. Так і пішло.


Взимку їздила на лижах, влітку була легка атлетика і волейбол, баскетбол на відкритих майданчиках.


Потім вступила в педагогічний інститут в Курську – вчилась на вчителя фізики і хімії – і теж ішла в спортивну секцію.


– Гімнастикою займатись не могла, і вибрала секцію легкої атлетики, бо дуже сподобався тренер – молодий, гарний, неодружений хлопець.


Він побачив у мене здібності в цьому виді спорту, довго мене тренував і привів до легкоатлетичної збірної Росії (тоді ще був СРСР – УП). Їздили на міжнародні змагання.


Я бігала на короткі дистанції – 100, 200, інколи 400 метрів. Там показала хороший результат і отримала звання майстра спорту. Пізніше закінчила академію тренерів розповідає жінка.


Навіть з майбутнім чоловіком її познайомив спорт.


– Ми з ним познайомились на футбольному полі. Була любительська гра.


Він тоді дуже здивувався, чого це дівчина в чоловічій команді і навіть не на воротах, а в нападі, – з усмішкою згадує Світлана.


***

Коли у 1967 році подружжя переїхало до Кропивницького, роботу за спеціальністю жінці отримати не вдалось. Згодом народився син.


Тоді вона здобула ще одну вищу освіту – економіста – і влаштувалась на місцевий завод. Та спорт не покинула. Продовжила займатись ним непрофесійно, в чому її завжди підтримував чоловік.


– Спортом займалась завжди. Працюючи на заводі, була капітаном волейбольної збірної. Допомагала організовувати різні змагання як голова профкому.


Була чемпіоном заводу з настільного тенісу. Бігала.


Навіть застуду лікувала бігом: пробіжка, контрастний душ і за два-три дні хвороба проходить. Зараз, правда, бігати в мене не виходить, – розповідає.


***

Не залишилися байдужими до спорту і син, двоє внуків та шестеро правнуків Світлани Миколаївни. Щоправда, обрали інший напрям – танці.


– Син танцював у ансамблі "Ятрань". Оскільки він у мене високого зросту, йому важко було дібрати пару, тож його запропонували танцювати в ансамблі "Колос", де він був солістом.


А старша правнучка – їй 9 років – зараз займається східними танцями. Дуже гарно в неї виходить. Їздимо з нею на різні фестивалі, – ділиться Світлана.


***

Коли вийшла на пенсію, почала проводити тренування для всіх охочих безкоштовно.



– Сім років тому до мене приєднались дівчата. Ми займалися у різних спортзалах, де нас приймали безкоштовно – бо ж платити нічим, оренда дорога.


А потім прийшла ідея займатись в парку. Спершу спробувала займатись зимою – нам сподобалось. І не треба ні у кого просити спортзал, йти з протягнутою рукою. І от вже три роки ми тут, – розповідає тренерка.


Оскільки всі учасниці спортивного гуртка зайняті – хтось опікується онуками, а хтось городом – вирішили займатись зранку.


Сама Світлана ще відвідує плавання, хор і заняття з краєзнавства в освітньому закладі для людей поважного віку.



– Займаємось з 7.00 десь до 8.00 чи пів на дев’яту. Потім кожен іде у своїх правах. І позаймались, і день вільний, – каже.


Серед її учениць – жінки різного віку: як поважного, так і молодші.


За спортивне спорядження слугують лавочки та інші паркові конструкції, замість гантелей – пляшечки з водою.



– Використовую метод лікаря Бубновського, дихальні вправи Олександри Стрєльнікової.


У цей самий час, якщо я бачу, що вправи, які ми робимо з основною групою, слабуваті для молоді, даю їм окремі завдання.


Дивлюсь і за одними, і за іншими, і сама роблю. Все встигаю. Це ж справа всього мого життя! Мені це дуже подобається.


Новенькі дізнаються про заняття через "сарафанне радіо". Хтось із них самостійно займався в парку, з кимось – працювали разом на заводі, розповідають учасниці і переконують, що завдяки зайняттям мають заряд енергії і краще самопочуття.



Кажуть, парку бракує лише відкритого комплексу з вуличними тренажерами, адже завдяки розташуванню сюди могли б приходити десятки людей.


– З молодості я не займалась спортом, каюсь. Сюди мене змусили прийти хвороби.


Кілька разів робила перерви, пробувала ходити на інші заняття, але повернулась. Зі Світланою Миколаївною мені подобається найбільше.


Ніби і вправи легкі, немає втоми, а навпаки є заряд енергії, – розказує Лілія Карпенко. Інші додають, зарядка допомогла їм подолати шийний остеохондроз та не хворіти взимку.


Вік чи стан здоров'я – не перешкода для спорту та розвитку, переконана тренерка.


Вона мріє, аби на місцевому телебаченні з’явилась невелика передача із гімнастикою, щоб глядачі долали лінь та приєднувались до здорового способу життя.



А ще у 75-річної жінки є секрет. Уже багато років вона веде свої спортивні заняття із встановленим серцевим стимулятором. Тепер прийшов час міняти батарейку у пристрої, але їй на це бракує коштів.


– Уже 9 років живу з кардіостимулятором. Спершу після операції займалась йогою з дозволу лікаря. Спершу спитала його: "А можна робити "берізку"?


Лікар відповів, що він мені так добре встановив стимулятор, що можу стояти навіть на вухах. Вся проблема в тому що востаннє мені міняли батарейку 5 років тому.


Операція по заміні батарейки дорога. Грошей немає, а так би вже пора йти ставати на чергу. Не знаю на скільки мене ще вистачить. Чекаю, що життя підкаже, – каже Світлана.


Операція коштує близько тисячі доларів, але для пенсіонерки і її родини це занадто велика сума.


Попри це, жінка залишається оптимісткою і ділиться своїм девізом: "Присідай, віджимайся, усміхайся і хвороби підуть".


Для охочих допомогти надаємо банківські реквізити:

Картка Приватбанку 4149 4991 1132 3216

Світлана Миколаївна Ракітіна


Українська правда, Життя

2122Перегляда
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: