Резонною є достатньо розповсюджена думка про те, що людина (або, як варіант, - об’єкт, наділений певною духовною цінністю) є живою доти, доки про неї пам’ятають. Проте, погодьтеся, важливо не лише берегти пам'ять, але й активно поширювати її як у найближчому оточенні, так і серед найширших верств небайдужих.
Потужним підтвердженням висловленої вище думки є жителі села Чорноліска. Цей населений пункт офіційно зник з мапи України у 2003 році, але незадовго після цього у чорнолян виникла ідея щоліта збирати колишніх односельців на малій батьківщині. І минулої суботи така зустріч відбулася вже вдесяте.
На звичне місце – до криниці, де було встановлено пам’ятний знак – з різних куточків країни (Кіровоградщини, Дніпропетровщини, Київщини) з’їхалося кількадесят чорнолян. «Родзинкою» офіційної частини цьогорічної зустрічі стали вибори почесного старости Чорноліски.
Вартим цієї відповідальної посади чорноляни одноголосно визначили Леоніда Турчина. Новопроголошеному старості вручили символічні булаву й люльку, а також сувій з настановами від громади старості й навзаєм. Зокрема, громада до старости висунула вимоги бути прикладом для наслідування, сприяти патріотичному вихованню усіх чорнолян та їхніх нащадків, а також утримувати в чистоті й порядку місце зустрічі – Чорнолянську криницю. У свою чергу староста зобов’язував кожного члена громади щороку в другу суботу липня прибувати на місце зустрічі й звітувати про свої добрі вчинки, крім того дотримуватися християнських норм поведінки та постійно підтримувати зв’язки між собою.
І власне, практично одразу після, так би мовити, інаугурації староста з громадою взялися до виконання згаданих обопільних настанов у «неофіційній частині» - під час спілкування за традиційним великим столом. І хоча я на зустрічі провів не так багато часу, але після розмов з чорнолянами виникла думка-пропозиція наступного року в компанію до старости обрати ще й писаря. Або якщо вже геть по-сучасному – то відеографа. Щоб чи то у вигляді тексту, чи то у форматі відеороликів записати й оприлюднити спогади чорнолян про рідне село. Насамперед для нащадків, а також як приклад для наслідування, адже, на жаль, села з мапи України, та й на Кіровоградщині зокрема, продовжують зникати.
