У країні триває глибока
політична криза, яка загрожує перерости на економічну та соціальну. Чи можна
було її уникнути і що треба зробити для зниження нинішньої напруги в
суспільстві? Про це розмовляємо з головою правління Міжнародної Школи Рівних
Можливостей Ларисою КОЛОС.
- Експерти стверджують,
що нинішню кризу породили економічні труднощі, які лише посилюються, грубі
помилки в зовнішній політиці (достатньо у зв’язку з цим згадати нашу провальну
євроінтеграцію), та проблеми, що виникли у стосунках між владою та опозицією.
Та чи обмежується лише цим перелік причин, які вже призвели до вуличного
протистояння?
- Я думаю, що ні. Ще однією важливою причиною всього того, що сьогодні відбувається в нашому суспільстві, є недосконалість ґендерної політики.
- Це цілковито новий погляд на ситуацію. Але послухаємо вас.
- Останнім часом ми дуже багато говорили про загальнолюдські цінності. Про цінності, які, зокрема, передбачають суворе дотримання прав кожного з нас.Казати – казали, а насправді ці цінності в життя не впроваджували. Дуже часто ті, хто їх озвучував, не розуміли, про що, власне, йдеться. Наприклад, так і не зрозумілими залишилися «Цілі Розвитку Тисячоліття», але ж це глобальна програма ООН, участь у якій бере й Україна.Програма передбачає досягнення семи цілей. Серед них, зокрема, боротьба з бідністю, зменшення рівня материнської та дитячої смертності. Але що вкрай важливо, третьою за значимістю була визначена ціль, пов’язана з утвердженням у нашій країні ґендерної рівноправності.На жаль, в останні роки про Програму «Цілі Розвитку Тисячоліття» забули. Але ж Президент України ще 2010 року обіцяв, що за п’ять років неодмінно виконаємо взяті на себе зобов’язання.Не склалося не тому, що ми такі забудькуваті. На те були об’єктивні причини. В ході адміністративної реформи втратили Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, яке курувало ґендерні питання. Фактично з 2010 року Україна не мала державної програми, яка передбачала б забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Якщо на місцях у цьому напрямку щось і робилося, то дуже мало.
- Яке відношення ґендерне питання має до того, що зараз відбувається в країні?
- У кожній проблемі вагомою складовою залишається ґендерне питання. І якщо воно не вирішується, то не розв’язується і проблема в цілому. Навіть Президент України визнає, що чинна нерівність залишається джерелом багатьох негараздів. Про це йдеться в його соціальних ініціативах.Ґендерна нерівність спостерігається в усіх сферах нашого життя. Зокрема, в економічній. Достатньо сказати, що жінки отримують зарплату, яка на 30% нижча, ніж у чоловіків.Та головне не в цьому. Хоча більшість нашого населення і складають жінки, та саме вони не допускаються до управління державою, до ухвалення важливих політичних, економічних, соціальних та інших рішень, які визначають шляхи розвитку нашого суспільства.Хтось із видатних людей сказав: коли жінок у політиці мало, то політика керує ними. Якщо жінок у політиці понад 20%, їх голос починає чути суспільство, якщо понад 30%, вони можуть впливати на ухвалення рішень, тобто, можуть керувати політикою.Українською політикою сьогодні майже монопольно керують чоловіки. Вони досі не прислуховуються до жіночого голосу.
- Скільки жінок сьогодні причетні до управління нашою державою?
- Неприпустимо мало. Приміром, депутатами Верховної Ради сьомого скликання стали 43 жінки, що складає 9,7% від загальної кількості парламентарів. Нагадаю, всього їх у нас – 450.Це найвищий відсоток жіночого представництва в парламенті. Раніше їх було й того менше.Жіноче представництво в уряді також залишається дуже низьким. Лише 3 міністерства очолюють жінки, а решту 15 – чоловіки.Ґендерний індекс України, складений за результатами минулого року міжнародною організацією World Economic Forum, теж залишається незначним. За цим показником серед 136 країн ми посідаємо лише 64 місце.
- Чи означає це, що однією з причин нинішньої ситуації є мала ефективність здійснюваної в країні ґендерної політики?
- Так. 2005 року Верховна Рада ухвалила закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», який поклав основи ґендерної політики, та проблема полягає в тому, що через недостатнє фінансування вона практично не реалізується. В результаті, ми отримали класичну ситуацію, яка замальовується доволі точно – для одних закон неписаний, інші його не читали, а ті, хто читав, не зрозумів. Тож більшість депутатів, членів уряду не розуміють важливості ґендерної рівності та можливостей, які вона відкриває.
- Як конкретно жінки, які приходять до влади, можуть вирішувати найскладніші політичні та соціально-економічні питання?
- Пошлюся на приклад Швеції. Свого часу вона була однією з найкорумпованіших країн Європи. Зараз у це не віриться, та це правда. Тривалий час шведи не знали, як вирішити проблему хабарництва. Їм не допомагали навіть жорсткі рішення, які ухвалювали, в тому числі, й на законодавчому рівні. А коли шведи проголосили принцип ґендерної рівноправності, до управління державою почали активно залучати жінок. Їх представництво в парламенті та в уряді зараз сягає 40%. Це дозволило Швеції викорінити корупцію. Справа в тім, що з парламенту пішли люди, які жили на хабарах. Вони втратили ґрунт, який їх фінансово підживлював. З приходом до парламенту та уряду великої кількості жінок у країні почала активно формуватися соціальна політика.
- Скільки нам треба мати у владі жінок, щоб уникнути нинішніх проблем?
- Якщо у Верховній Раді кожним третім депутатом, а в уряді кожним третім міністром будуть жінки, ми гарантовано зможемо втримувати ситуацію під контролем. І це не лише моя думка. Її поділяють багато моїх колег.
- Чим керуються жінки, ухвалюючи дуже важливі рішення, і чим у цьому сенсі вони відрізняються від чоловіків?
- Жінки думають про суспільство в цілому та про конкретних людей. Для них дуже важливо, щоб ухвалені ними рішення задовольняли всіх. Тобто, відправною точкою для них є суспільні запити. Тому вони більш схильні до компромісів.А чоловіки часто керуються політичною чи економічною доцільністю. Та вона для одних може бути вигідною, а для інших – ні. Ось вам і привід для майбутніх конфліктів.Чоловіча політика більш зорієнтована на ініціативних людей, на тих, хто, долаючи труднощі, може забезпечити потрібні результати, а жіноча – і на тих, хто через різні причини не може про себе подбати. Тому жінки постійно думають про дітей, інвалідів, пенсіонерів, про ту частину суспільства, яка опинилася в кризовій ситуації.Це стосується й жінок пенсійного віку. Їх більше за чоловіків-пенсіонерів. Жінки, як відомо, живуть довше. Середня тривалість життя українських чоловіків – найкоротша в Європі: вона дорівнює 62 роки. І виходить так, що старість у нашій країні має жіноче обличчя і дуже низьку пенсію.
- Що можуть зробити жінки, аби знизити політичний градус у країні?
- Не знаю, чи будуть жінки допущені до переговорного процесу, в якому знов домінують чоловіки. І що дивно – вони спричинили чинні проблеми, які вивели людей на майдани та антимайдани, а тепер намагаються знайти вихід із ситуації, що утворилася. Побачимо, що з цього вийде. Лишень слід пам’ятати, що політичне протистояння негативно позначається на нашій економіці. Вона й досі не сяяла досягненнями, а тепер і поготів перебуває на кредитному підживленні. Останнім часом гривня подешевшала. В результаті, за оцінками експертів, всі ми втратили до 10% багатства, яке мали. Чи розуміють це переговірники, на яких суспільство покладає особливі сподівання? Хотілося б вірити, що так, але, судячи з того, що сьогодні діється, з малої результативності переговорного процесу, думаю, що ні. Переконана, в ситуації, що склалася, жінки діяли б більш конструктивно та оперативно. Бо вони розуміють, що в конфлікті зав’язані їхні чоловіки, діти, близькі та просто знайомі люди, і всім їм погрожує небезпека. Та й зараз жінки не сидять, склавши руки. Вони займаються миротворчою місією, намагаються остудити запал представників протиборчих сторін. Ви, мабуть, чули про акції, які проводять українські матері. Вони закликають людей, які опинились по різні боки барикад, до взаємної поваги, до розуміння того, що ми живемо в одній країні і відповідальні за її сьогоднішній день і майбутнє.
- Все це – реакція на існуючу ситуацію, а що можуть зробити громадські організації, які причетні до формування та ефективної реалізації ґендерної політики, щоб подібне в країні більше не повторювалося?
- В умовах, коли значна частина населення не довіряє чинній владі, нічого не залишається, як покладатися на громадські організації. Але й тут не все так просто, як хотілося б. Заяви деяких депутатів, м’яко кажучи, нас дивують. Вони переконують, що робота громадських організацій, яка здійснюється коштом зарубіжних донорів, спрямована на підтримку екстремізму, посилення радикалізму. Відповідно до одного із законів, ухвалених 16 січня, такі громадські організації повинні були отримати статус іноземних агентів. Добре, що невдовзі цей закон було відмінено. Та проблема полягає в тому, що прихильники такого більше ніж дивного рішення не заспокоюються. Вони знову намагаються протягти його через парламент.
Нам дорікають, що ми працюємо проти власної країни, та це не так. Громадські організації шукають додаткові фінансові ресурси для того, аби вирішувати дуже важливі питання, що стосуються демократизації та гармонізації нашого суспільства. Вони змушені так чинити, бо державі саме на ці питання катастрофічно бракує грошей.
Це, як я вже казала, стосується й ґендерного питання. Приміром, Кабінет Міністрів 26 вересня 2013 року після довгого лобіювання затвердив Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Вона розрахована до 2016 року. Все добре, крім одного – держава виділила просто сміховинну суму на її фінансування. Основними джерелами фінансів є міжнародні проекти.
Наша громадська організація таке джерело знайшла. Свою роботу, пов’язану з утвердженням в країні ґендерної рівноправності, ми здійснюємо в рамках проекту «Поліпшення інтеграції ґендерних компонентів у місцевих програмах: моделі взаємодії влади та суспільства». Проект фінансується Посольством Фінляндії в Україні. Наша робота не обмежується лише Києвом. Вона поширюється на 6 областей – Вінницьку, Волинську, Житомирську, Київську, Львівську, Полтавську та спрямована на формування ґендерної культури в Україні. Дуже важливо, що наш донор із Фінляндії. У цій країні накопичено великий досвід успішного розв’язання ґендерних питань і наше завдання – застосувати його в українських умовах.
Слід розуміти, що успішна реалізація зваженої ґендерної політики сприятиме створенню громадянської згоди, подоланню всіх форм насильства та дискримінації. Якщо права людини будуть надійно захищені на законодавчому рівні та їх будуть суворо дотримуватися на практиці, відпаде необхідність у майданах та антимайданах.
