26 квітня 2021 року в КЗ «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради» розгорнуто експозицію «Чорнобиль: незагоєна рана України» з нагоди 35-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС – глобальної екологічної катастрофи   ХХ століття, яка поставила людство перед загрозою цілковитого знищення.     Це продовження системної роботи нашого музею із висвітлення Чорнобильської проблематики за допомогою творів образотворчого мистецтва відповідного тематичного спрямування, мета якої - нагадати людям про Чорнобильську катастрофу, застерегти від повторення подібних катаклізмів та змусити замислитись над страшною ціною технічного прогресу у випадку пріоритету останнього перед морально-духовним вдосконаленням людини.  Тим більше, що Чорнобиль - це не тільки наше минуле, як дехто наївно вважає, а й наше сьогодення, і на превеликий жаль, майбутнє, оскільки чисельні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, виконуючи функцію суворого, можливо – останнього застереження, розкривають страшні наслідки нищівного удару «мирного атому» навесні 1986 року, що мають довготривалий характер. 

35 років – достатньо солідний термін для того, щоб переосмислити те, що сталося, ґрунтовно вивчити причини аварії, зробити певні висновки, спираючись на здоровий глузд та елементарне і цілком природне бажання врятувати себе та своїх нащадків від неминучої загибелі. 

Навіть для розвиненої країни з потужним матеріально-технічним ресурсом подолати наслідки катастрофи такого рівня як Чорнобильська аварія дуже непросто. Що вже казати про Україну, яка оголосивши курс на євроінтеграцію, на практиці вперто продовжує дотримуватись латиноамериканського курсу, зокрема і в питанні відношення до життєвих проблем простої людини, яка не має честі належати до політичного бомонду, або силових структур цієї держави. Щоб в цьому переконатися достатньо просто поспілкуватися з героями-чорнобильцями, які врятували не тільки українців, а й увесь світ від неминучої загибелі, вислухати їх проблеми та цілком справедливі образи на країну, яка згадує про них тільки два рази на рік  - під час офіційних урочистостей з нагоди чергової річниці Чорнобильської катастрофи та вшанування самих чорнобильців, що вже давно набуло вигляду фарсу. Воно й зрозуміло, адже покласти квіти до пам’ятника та сказати красиві слова набагато простіше, ніж забезпечити реальні пільги та цивілізоване медичне обстеження і лікування для чорнобильців.

Гірко усвідомлювати, що Чорнобиль став одним із символів України, але не тим, що дає нам підстави пишатися своєю батьківщиною, а навпаки – приводом для сорому перед цивілізованими країнами за свою нікчемність та варварство. Чорнобильська катастрофа стала ганебною поразкою радянської системи перед природою, яка не вибачає зухвальства тим,  хто вирішив її підкорити, замість того, щоб навчитися жити з нею у гармонії та злагоді.  Вкотре хочеться нагадати слова відомого французького письменника Жуля Верна, який на запитання журналіста, чи поділяє він думку тих, хто стверджує, що людина це «цар природи» відповів: «Ні в якому разі! Людина – це дитя природи, до того ж – нерозумне дитя!». Але до думки людей такого рівня зазвичай не дослуховуються, адже пересічному громадянину так кортить відчути себе «царем природи». 

Свого часу ігнорувалися та вважалися антирадянськими застереження іноземних і радянських фахівців щодо зворотного боку науково-технічного прогресу та можливих наслідків ризикованих експериментів з «мирним атомом». В цьому сенсі можна згадати культовий радянський фільм «Дев’ять днів одного року» (1962), який вперше на радянському просторі підняв проблему науковців-смертників та ціни людського життя, але радянський глядач, особливо жіноча аудиторія, більше звернула увагу на любовну лінію кінострічки. 

Через велику кількість жертв та руйнівні наслідки Чорнобиль часто викликає асоціацію з війною, як і самі поняття та визначення, породжені цим лихом – «Післячорнобильське покоління», «Діти Чорнобиля». А проблема переселенців із Чорнобильської зони хіба не викликає певні асоціації? 

Суха статистика Чорнобильської катастрофи, як і статистика війни, не враховує горя окремо взятої людини, членів її родини тощо. Вона просто озвучує наступні дані – жертвами «мирного атому» стали понад три з половиною мільйона людей, з яких півтора мільйона – діти. Одні зразу прийняли мученицьку смерть, інші назавжди залишилися каліками, інвалідами, невиліковно хворими. Фактично ті чи інші проблеми зі здоров’ям мають всі, хто мав нещастя народитися після Чорнобиля, ставши мимоволі представником «післячорнобильського покоління» з відповідними наслідками. Свого часу увесь світ був шокований результатами досліджень японських вчених, які довели, що кожне нове покоління, народжене після Чорнобиля, буде хворішим за попереднє, окресливши тим самим досить сумні перспективи для людства. Тож не треба дивуватись, що незмінною та страшною тенденцією залишається зростання кількості захворювань щитовидної залози, онкологічних захворювань, алергічних проявів тощо. 

Аварія на Чорнобильській АЕС нанесла нищівного удару по українській флорі і фауні, оскільки відбулася масова загибель хвойних рослин, мікроорганізмів, ссавців, втрата у рослин і тварин репродуктивної функції.              І хоча з часом ця проблема природним шляхом була частково вирішена, але набули поширення незворотні мутаційні процеси, що призвело до виникнення гібридних тварин та рослин. 

Тож не випадково вчені, експерти та небайдужі представники різних організацій з багатьох країн світу намагаються привернути увагу до невирішених чорнобильських проблем, прогнозуючи катастрофічні наслідки планетного масштабу. 

Картина Леонтія Орлика «Вартовий» (1985) нагадує нам про подвиг пожежників – людей, що першими вступили у бій з Чорнобильським лихом.  Свого часу наш край також зробив вагомий внесок в ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС, пославши в саме пекло 20 тисяч пожежників, медпрацівників, правоохоронців тощо. Це їм, героям і великомученикам, людство повинно бути завжди вдячним за своє спасіння. 

Вражає картина Миколи Бондаренка «Трагедія Чорнобиля» (1994), яка красномовно ілюструє найгірший варіант розвитку подій внаслідок втрати контролю над «мирним атомом», показує зворотній бік науково-технічного прогресу. Це – застереження, заклик бути пильними і не допускати пріоритету науково-технічних досягнень над моральним вдосконаленням людини та розвитком її свідомості.

Чорнобиль став також масштабною економічною, соціальною та демографічною катастрофою, оскільки із найбільш постраждалих районів було виселено більше триста п’ятдесяти тисяч чоловік, левова частка яких                     в умовах агонії Радянського Союзу опинилася «за бортом». Саме тоді, вперше за довгі роки, виникла така актуальна на сьогодні проблема переселенців та їх непростих відносин з місцевим населенням через конкуренцію за робочі місця, житло тощо.

Згубні наслідки Чорнобиля знайшли свій прояв навіть у зміні структури  постраждалих районів. Адже люди похилого віку, як правило, відмовлялися від евакуації, віддаючи перевагу смерті у рідній домівці перед порятунком у невідомих краях. Виїжджали, переважно, молодь, кваліфіковані робітники та люди зі схильністю до підприємницької діяльності, тобто ті, хто мав перспективи щодо працевлаштування на новому місті. Тому характерною ознакою постраждалих регіонів до сих пір залишається перевищення смертності над числом народжених, що тільки збільшує сприйняття регіону як небезпечного для проживання. 

Цій проблемі присвячена картина Володимира Плітіна «І впала зірка Полину» (2006), яка віддзеркалює не тільки страшні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, а й приреченість людей, що залишилися  жити                       у своїх домівках, відмовившись від переселення. 

Атмосферу спустошення та аномальної зони також відображено                        у роботі «Де той лелека, що літав над Прип’яттю?» (2006), виконаній                                    в техніці батику кропивницькою майстринею і художницею Наталією Завалій, яка передала свій твір до фондового зібрання Музею мистецтв напередодні 35-ї річниці жахливої трагедії. 

Застереженням можна вважати і виконану у техніці «монотипія» роботу Володимира Чорного «Обличчя Чорнобиля» (2008) із серії «Українські трагедії». Митець зумів передати не тільки величезні згубні наслідки Чорнобильської катастрофи, а й пануючу на той час в зоні аварії атмосферу, що створює асоціацію із зоною воєнних дій: сліди руйнації, ніби після запеклого бою, людей у спецодязі – бійців передової війни з «мирним атомом», відповідне обладнання, транспорт, залучений до ліквідації наслідків аварії та вивезення людей із забрудненої зони. Трагізм ситуації підсилений у даному випадку загальним темним фоном картини. 

Дана робота має особливий символічний зміст. Адже те, що відбулося наприкінці квітня 1986 року, стало закономірним підсумком довготривалої війни людей проти природи з метою фактичного перетворення її на рабиню, яка буде виконувати усі забаганки гонористих «царів природи». Технічний прогрес остаточно затьмарив розум людей, які відчули свою непереможність та безкарність. Як наслідок, природа,  яка колись була колискою, домівкою та годувальницею людини, стала врешті-решт його безжальним ворогом, що мстить людині масштабними екологічними катаклізмами. Кожен з них – потужний удар по непомірним амбіціям та гордині людей, які в силу своєї розумової обмеженості та недалекоглядності продовжують рубати сук, на якому сидять, не розуміючи, що тільки в умінні жити у гармонії з природою їх спасіння.