25 лютого 2021 року в Музеї мистецтв розгорнуто експозицію творів «Сором – хилитися і долі коритися» до відзначення 150-ої річниці від дня народження поетеси, драматурга-новатора, публіциста, критика, громадської діячки Лесі Українки (1871-1913).
Що ми знаємо про Лесю Українку та її спадок? Крім шкільної або студентської програми, знайомої з дитинства драми-феєрії «Лісова пісня» та вірша «Contra spem spero»? Про її талановиту родину та звідки виник саме такий псевдонім? В часи Радянського Союзу її поезію та саму особистість подавали як соціалістку, «полум’яного революціонера-демократа» або, що вона вчилася писати на «кращих зразках російської літератури»… Як добре, що зараз, в наші часи, є можливість вивчати архівні матеріали і аналізувати її спадок, зокрема дізнатися набагато більше про особисте та творче життя. Гадаю, до 150-річного ювілею Лариси Косач-Квітки ми дізнаємося ще чимало фактів про неї. В Україні до цієї дати запустилося багато цікавих проєктів: «150 імен Лесі» (розповіді про її оточення, родину, подорожі і т.д.), читання (флешбуки) поезій на різних платформах, лекції відомих літературознавців, виконання школярами реп-композицій для Всеукраїнського арт-челенджу (!), виставкових та телевізійних проєктів, театральних постановок тощо.
Ерудована, цікава, модна, вишукана, інтелектуалка, незламна, сильна духом, «проєвропейська» – такою для нас є Леся Українка - Жінка з великої літери! Її життя минуло в безкінечній боротьбі, зокрема за своє здоров’я, її зброя – це слово, яке і зараз є надзвичайно актуальним. Сама ж Леся вклала у вуста Мавки із «Лісової пісні» таку думку про себе: «Ні! Я жива, я буду вічно жити. Я в серці маю те, що не вмирає…».
Лариса Косач мала прекрасні здібності до мов і сама про себе говорила, що, мабуть, немає такого звуку, якого вона не могла б виговорити. Вона писала свої твори українською, російською, французькою та німецькою мовами, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Вона добре знала латинську мову, а під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську мову. По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики. Ще у 1889 році в листі до брата Михайла Лариса Косач виклала велику програму перекладів творів світової літератури українською мовою. В рамках цієї програми вона перекладала твори Гейне – «Ліричні співанки» (1890), поему «Атта Троль» (1893) та інші поезії. Серед її перекладів – гімни з «Рігведи» (1890), поезії Давнього Єгипту (1910), спроби перекладів творів Гомера, Данте, Шекспіра, Байрона. Також впродовж усього життя цікавилася українським фольклором. Вона знала дуже багато народних пісень (близько 500) і сама була визначним носієм фольклору. Перша її фольклористична праця – «Купала на Волині» – опублікована в 1891 році, а останній великий цикл пісень з її голосу записав її чоловік Климент Квітка в 1913 році.
Леся Українка своєю творчістю і перекладацькою діяльністю органічно вплела українську мову і культуру в загальний цивілізаційний контекст людства. Повністю погоджуюсь зі словами відомої письменниці Оксани Забужко, яка в інтерв’ю Радіо Свобода сказала такі слова : «Саме Леся Українка видала українцям паспорт, що ми – культурна нація, що ми – європейська нація».
В експозиції представлено роботи з фондового зібрання Музею мистецтв, які нам розкривають внутрішній світ Великої Українки – олійне полотно «Насунула важка червона хмара…» (2008) заслуженого художника України, члена НСХУ Фелікса Полонського (1941 р.н.), графічний портрет Лесі Українки (літографія) члена НСХУ Анатолія Навроцького (1934-2003) та скульптура, різьблена з дерева, художника-земляка, мистецтвознавця, письменника і поета, заслуженого діяча мистецтв Грузії Андрія Німенка (1925-2006).
