З 2013-го до списку конкурсних програм Міжнародного кінофестивалю «Молодість» додалася підбірка фільмів для юних глядачів, що спочатку називалася «Молодість – дітям», а потім перейменувалася на TeenScreen. Цього року у конкурсній програмі найпопулярнішою виявилася тема біженців – одразу в трьох фільмах вона була провідною. До того ж, географія зображуваних у цих творах подій була доволі широкою.

Про дітей, які змушені залишити свій дім, подолати пустелею чи морем не один десяток кілометрів, аби заробити бодай щось, продаючи різний крам на пляжах крупних туристичних центрів, розповідає фільм «Опалені сонцем»,. Саме з хлопчиком такої непростої долі знайомиться головна героїня стрічки 13-річна Клер. Вона з родиною приїжджає на відпочинок до Іспанії, але ані батьки, ані старша сестра не особливо звертають увагу на дівчинку, тому вона вирішує допомогти своєму новому знайомому. Цю картину я б відніс до категорії фільмів про дітей, але не для дітей. Хоча історія не є такою вже складною для розуміння, проте медитативна, неквапна манера оповіді навряд чи є доречною у стрічках для дитячо-підліткової аудиторії. Хоча меседжі Кароліни Гельсґард з командою про родинні цінності та взаєморозуміння, про відповідальність за ближніх є, безсумнівно, доречними й потрібними.

«Вовки» Семеюла Кіші Леоло переносять юного глядача на північноамериканський континент і розповідають про самотню матір Люцію, котра з двома синами втікає з Мексики у США. Доки мама змушена працювати, аби хоч оплатити харчування та помешкання для родини, хлопчаки залишаються на цілий день у квартирі. Центральним образом у фільмі є старший син Макс, який з одного боку не може собі дозволити бути настільки безтурботним, як молодший Лео, але з іншого боку ніяк не наважиться проявити дорослість (хоча б у тому, аби не дослухатися до маминих правил). Загалом, в багатьох розуміннях це» сімейна стрічка», яка демонструє, що нехай варто налаштовуватися на те, що в житті треба вести себе як вовки, але при цьому залишатися людиною.

Ще одну стрічку на тему біженців у програмі TeenScreen 49-ої «Молодості» «Оскар і Ліллі: там, де нас ніхто не знає» зняв австрійський режисер іранського походження Араш Т. Ріагі. І з усіх трьох фільмів цієї тематики ця картина найбільш насичена дотепним гумором (завершальний кадр у готельовому ліжку чого вартий). Хоча проблеми, заторкнуті у стрічці, вельми серйозні. 

Окрім теми вимушених переселенців (а в центрі оповіді чеченська родина, діти якої після невдалої спроби самогубства матері опиняються у прийомних сім’ях), це і питання роботи соціальних служб, і проблеми літніх людей, зрештою тема елементарної людської порядності. За оце-от поєднання серйозності й гумору, за влучні сценарні та візуальні знахідки (скажімо, за зв’язані шнурівки на черевиках брата й сестри, коли їх розлучають, чи коли Оскар притуляється до автобусного скла й плями на ньому виглядають ніби сльози) – цього року особисто для мене цей фільм є найкращим у тінскрінівській програмі.

І нехай за попередню репліку мене вибачить Йон Гольмберґ. Його команда дуже вдало «перезавантажила» цикл про Суне, і у 2020-му в TeenScreen був представлений «Суне – друг нареченого». Хоча не було в картині настільки шикарних знахідок, як «внутрішній голос» з попередньої частини, проте дотепів та позитивного дуркування було вдосталь – доказом чому є неодноразовий сміх навіть дорослих глядачів під час сеансу. За сюжетом, поїздка головного героя з родиною на весілля дідуся, де Суне мав стати другом нареченого, перетворюється на карколомну історію зі шпигуванням, перегонами, присиплянням служителів поліції тощо. Однозначно найдинамічніший фільм цієї конкурсної програми. Дивно, чому на відміну від попередньої реінкарнації Суне та його дивакуватої сімейки, ця наразі дилогія Йона Гольмберґа не зацікавила вітчизняних прокатників. Нерідко зразки європейського та американського сімейного кіно, що доходять до українських кінотеатрів, помітно менш вигадливі й дотепні.

Традиційно програма дитячо-підліткового кіно на «Молодості» не обходиться без азійського кінематографу. Був, Казахстан, був Ізраїль, була Індія, тепер – Китай. Саме з Піднебесної примандрував фільм «Малюк Санґ’є». У цій стрічці, як на мене, мотиваційно-виховний потенціал переважає над власне кінематографічним. Надихаюча розповідь про хлопчика з далекого гірського села, який прагне вчитися, але змушений, аби родині було за що жити, іти на вершини збирати гриб кордицепс. А потім ще виборювати право на власну енциклопедію, яку йому пообіцяв інспектор.

А переможцем конкурсної програми TeenScreen дитяче журі визнало австралійську стрічку «Щ – це щастя». Джон Шиді представив чергову історію із серії «Зустрілися два диваки». У класі рудої веснянкуватої Кендіс, яку вважають заучкою, з’являється новенький Даглас, котрий впевнений, що він з іншого виміру. Тож герої об’єднуються, аби кожен досягнув своєї мети: хлопець – повернувся до свого, як він сам переконаний, світу, а дівчина – навела лад у власній родині, адже її мама з татом віддалилися одне від одного після смерті молодшої сестри Кендіс. Поруч із «Оскаром та Ліллі…» ще один фільм програми, котрому вдається говорити з підлітками про серйозні речі з великою долею гумору та іронії. Додати до цього шикарну роботу художників-постановників та костюмерів, колоритні другорядні образи на зразок вчительки міс Бамфорд з оком, що постійно обертається, чи прийомної мами Дагласа у виконанні чудової акторки Дебори Мейлмен – і тріумф цієї стрічки не видається аж надто неочікуваним.

Отже, програмні координатори TeenScreen у черговий раз довели, що сегмент світового сімейного кіно є надзвичайно різноманітним і що перегляд фільмів програми може розважити й надати поживу для роздумів не лише дітям та підліткам, але й дорослим.