Документальний фільм Корнія Грицюка «Поїзд «Київ-війна» не міг лишити мене байдужим уже своєю назвою, адже як людина, котра зростала в місті, життя якого великою мірою зав’язане на залізниці, відчуваю особливий сентимент до цього виду транспорту. 

На особливе ставлення до стрічки вплинуло також і те, що до столиці, де в рамках 49-го МКФ «Молодість» відбувалася прем’єра фільму, я їхав составом, який у тому числі курсує за маршрутом «Київ-Костянтинівка» - а саме монологи, діалоги та полілоги пасажирів цього потягу й складають більшу частину екранного часу. А остаточно розтопив моє серце саундтрек, що зазвучав з перших секунд – композиція «Південно-Західна залізниця» від проекту «Лінія Маннергейма». Дуже хотілося, аби їхні твори увійшли до звукової доріжки кіно – і ось воно!

Здебільшого, вітчизняні документалісти воліють залишатися в позиції спостерігачів за своїми героями, ніяк не оприявнюючись на екрані. А Корній Грицюк одразу заявляє про свою особисту зацікавленість у тому, що він знімає. Адже режисер сам із Донецька, і хоча перебрався до столиці ще до російсько-української війни 2014 року, на Донбасі лишилися його рідні, котрі (спойлер!) також з’являться у фільмі.

У постпрем’єрних Q&A’sКорній Грицюк розповів, що вони не записували підряд всі історії від тих, хто погоджувався говорити (як ви розумієте, таких у потязі що їде до зони воєнних дій, небагато). Режисер сам переконувався, що розповідь варта уваги, а лише потім запрошував знімальну групу. Певно, завдяки цьому ті герої, які з’являються в кадрі, не зливаються в одне, і навіть кілька днів і кільканадцять фільмів потому, ти багатьох із них згадуєш. І не тільки тому, що особисто з ними знайомий, як, наприклад, з нашою колегою Анастасією Пугач, чия історія чи не найтрагічніша у стрічці.

Упевнений, у кожного з глядачів «Поїзду «Київ-війна» буде свій улюблений герой. Мені особливо цікавою була родина з тата, мами й сина чи то старшого шкільного, чи то студентського віку. Так от: якщо думки, висловлені старшими членами сім’ї були подекуди «ватнуватими», то погляди сина, нехай і сказані обережно (бо батьки поруч) виявилися більш україноцентричними. І цей факт, зокрема, вселяє впевненість у тому, що порозуміння з жителями Донбасу (а я так розумію, пошук порозуміння і був однією з провідних ідей авторів стрічки) – не така вже й нездійсненна річ. І не лише це стосується молодого покоління. Був у фільмі ще один яскравий дядечко, котрий то висловлював повагу до Порошенка, бо той лідер, а лічені секунди потому (коли його обсмикнули сусіди по купе) вилив на попереднього президента потоки ненависті. Якщо людина здатна так швидко змінювати погляди – то є з чим працювати. До речі, і до нинішнього очільника держави також зверталися, і не завжди компліментарно.

Після прем’єри на кінофестивалі «Молодість» Корній Грицюк сказав, що хотів би, аби фільм «Поїзд «Київ-війна» подивилися в Україні якщо не під час офлайн-показів, то принаймні на онлайн-платформі. І він однозначно вартий уваги, бо за 70 хвилин стрічки від особистої історії піднятися до загальнолюдської проблематики, а потім повернутися в особистісний вимір – це проймає!