Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 9 листопада 2018
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2018/11/09/-dike-pole-mizh-ekzistentsiinoju-dramoju-i-dramoju-absurdu.htm
культура, 9 листопада 2018

«Дике поле»: між екзистенційною драмою і драмою абсурду

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"


Коли берешся за екранізацію «найкращого українського роману десятиліття» - а саме так творці фільму «Дике поле», спираючись на премію «Книга року Бі-Бі-Сі», позиціонували літературну основу стрічки, книгу «Ворошиловград» Сергія Жадана – то, ясна річ, вкрай важливо максимально зберегти текст першоджерела. І ризикну констатувати, що режисеру Ярославу Лодигіну з командою це вдалося – буквально з перших хвилин впізнаєш фірмовий стиль письменника та крилаті фрази з роману, скажімо, про пілотів та лузерів. А от щодо духу літературного першоджерела?


Звісно, головний меседж книги – захищати своє, не здавати своїх, триматися своїх друзів, своєї родини, своєї землі – залишається і протягом картини звучить практично рефреном з вуст різних персонажів. Але от життя на кордоні, відчуття помежів’я в екранізації не настільки виразне. Натомість всіляко наголошується часова невизначеність, змішування часів: сучасні джипи поруч із радянськими авто, член партії з 1951 року з кальяном тощо. До того ж, «Дике поле» балансуючи між екзистенційною драмою та драмою абсурду, гротеском, все ж таки більше тяжіє в бік останнього.


Попри те, що для Ярослава Лодигіна це повнометражний дебют, йому вдалося зібрати дуже і дуже потужну команду. До написання сценарію, окрім Сергія Жадана та режисера, долучилася й чи не найзапитаніший драматург у сучасній Україні Наталія Ворожбит. Хоча попри збереження фірмових Жаданівських діалогів з колоритним використанням ненормативної (і не тільки обсценної) лексики, десь у середині стрічки дія починає трохи провисати. Упевнений, що навряд чи яка стаття про «Дике поле» обійдеться без компліментів на адресу оператора-постановника Сергія Михальчука: розкішні панорамні зйомки, захоплива колористика, хоча в деяких діалогових сценах постійні зміни крупних планів співрозмовників трохи набридають; а от еротична сцена відзнята ніби з полички, заставленої порожніми пляшками – це шикарно! Варте похвальної згадки й музичне оформлення від Юхима Чупахіна – різноманітний репертуар саундтреку (від джазу до репу) мав, певно, увиразнити вже згадуване часове змішування, наявне в картині. Також не можна не відзначити ще одного визнаного майстра – звукорежисера Сергія Степанського, не так часто випадає можливість чути його роботу в такій якості.


Окремий респект художньо-постановочному цеху – як вони примудрилися зібрати стільки артефактів радянської доби – меблі, предмети інтер’єру, друкована продукція, а в одній із сцен привітом з радянського дитинства постає ігровий апарат «Морський бій». А вгадайте з одного разу, що за книжка лежить на тумбочці у сцені в лікарні?


Що стосується акторських робіт, то в «Дикому полі» другий план однозначно переграє перший. Таке враження, що Володимир Ямненко (Коча) та Георгій Поволоцький (Травма) втомилися від типових серіальних амплуа алкоголіків та бандитів відповідно та у стрічці виклалися на повну. А Олексій Горбунов (Пастор) очікувано крутий.


Загалом, «Дике поле» виглядає досить міцною кінематографічною роботою, але залишає простір для дискусій. Лишається побажати стрічці вдалої прокатної долі, принаймні глядацький інтерес до неї наявний, причому почасти в доволі несподіваних верств. Скажімо, після завершення сеансу (а він у нашому місті був першим) до нас підійшла прибиральниця кінотеатру й розпитувала, чи вартісний фільм. Мовляв, про це її попросила донька, бо вони родом з Луганщини.


705Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: