27 травня розпочався 47-й Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» і вперше у нову пору року – наприкінці весни. Фільмом відкриття стала стрічка польської режисери Малґожати Шумовської «Обличчя/Рило», що здобула «Срібного Ведмедя» на цьогорічному Берлінале.

Зрештою, було б дивно, якби ця майстерно безжальна соціальна сатира пройшла повз увагу журі Берлінського МКФ – там полюбляють кіно подібної тематики. Після того, як у перші хвилин двадцять Малґожата Шумовська з командою дошкульно заторкнули цілу низку актуальних проблем сучасного суспільства – збочений консьюмеризм (початкова сцена у супермаркеті, де оголошено розпродаж для покупців, котрі прийдуть у спідньому – то бомба), міграція з країни та в країну, бездумна релігійність, мегаломанія, відсутність толерантності, провінційність і несмак – особисто я почав переживати, чи вистачить творцям картини снаги підтримати заявлений потужний темп до фіналу стрічки. Тим більше, що ще не відбулися драматичні події, які перетворили обличчя головного героя, будівельника Яцека, на згадане в назві рило.

Але, на щастя, побоювання виявилися зайвими: потому ядучої критики кінематографістів зазнали і система соціального забезпечення (яка не може ані призначити Яцеку інвалідність, ані запропонувати йому адекватну роботу), і медіа (що всіляко спекулюють на нещасті головного героя, хоча я очікував, що по ЗМІ автори «пройдуть» сильніше). 

А підняті раніше проблеми постали в новому, часто ще більш гротесковому світлі. Скажімо, коли мати Яцека почне переконувати себе й навколишніх, що той хлопець зі спотвореним обличчям – то вже не її син, та шукатиме екзорциста, аби вигнати з нього диявола. 

Або коли церковне начальство накаже розвернути вже споруджену височенну статую Ісуса Христа (на будівництві якої, власне, і зазнав травми головний герой), бо Син Божий дивиться не в той бік.

Як на мене, дуже вдалим видається використаний Малґожатою Шумовською прийом показу схожих життєвих ситуацій до і після травмування Яцека. 

Скажімо, коли той проводжає свою дівчину на автобус, а пізніше марно чекає на зупинці, що вона приїде до нього спотвореного. Чи коли ще до нещастя головний герой мчав селищем на машині, з якої на всю гучність валила «Metallica», місцеві діти кричали йому вслід «Сатаніст», а пізніше ті ж самі малі волали «Рило».

Під час перегляду фільму мене не полишало риторичне здивування: чому «Обличчя/Рило» в нас не йде у широкому прокаті? Звісно, це більш фестивально орієнтоване кіно, але воно без зайвого зарозумування показує життя пересічних людей. Як кумедні, так і мелодраматичні моменти стрічки, на мою думку, цілком адекватно могли б бути сприйняті середньостатистичним відвідувачем вітчизняних кінотеатрів. Тим більше, що практично всі типажі можна легко зустріти не лише в польській, але й в українській глибинці.