26 квітня в обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Чорнобильська катастрофа: програний двобій з природою», приурочена 32-й річниці аварії на Чорнобильській АЕС.

Чорнобиль! Рідко коли одне слово має таке масштабне і символічне значення. Колись – лише назва міста, тепер - географічне визначення епіцентру радіаційного вибуху, символ глобальної екологічної, соціальної, економічної, та демографічної  катастрофи, що створила загрозу справжнього апокаліпсису, здатного знищити усе живе на нашій планеті. І хоча, слава Богу, найгіршого не відбулося, але Чорнобиль до сих пір залишається синонімом всенародного горя, що складається із фізичних та моральних страждань тих, хто потрапив під жорстокий удар «мирного атому», тих, кому судилося ховати внаслідок цієї трагедії рідних, близьких, друзів, кожного дня бачити муки приреченим на повільну смерть людей, часто самому нести цей неймовірно важкий хрест очікування, що змушує вкотре згадати сумнозвісний крилатий вислів про те, що очікування смерті страшніше за саму смерть.

32 роки – достатній строк для того, щоб ґрунтовно вивчити причини даної проблеми та зробити відповідні висновки, спираючись на здоровий глузд та елементарне і цілком природне бажання врятувати себе та своїх нащадків від неминучої загибелі. Тим більше, що чисельні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, виконуючи функцію суворого, можливо – останнього застереження, розкривають страшні наслідки нищівного удару «мирного атому» навесні 1986 року, які, окрім всього іншого, мають довготривалий характер.

Статистика Чорнобильської катастрофи - вражаюча, жорстока і безжальна, яка за своїми масштабами нагадує статистику військову. Адже її жертвами стали понад три з половиною мільйона людей, з яких півтора мільйона – діти. Хтось одразу прийняв смерть, навіть не встигши зрозуміти, що сталося, інші помирали довго в страшних фізичних та душевних муках, багато людей  назавжди залишились каліками, інвалідами, невиліковно хворими, відчули себе ущербними та нікому не потрібними. Фактично ті чи інші проблеми зі здоров’ям маємо усі ми, ставши мимоволі «чорнобильцями». Незмінною та страшною тенденцією залишається зростання кількості захворювань щитовидної залози, онкологічних захворювань, постійно збільшується кількість людей, які внаслідок послаблення імунної системи, страждають на алергію. Свого часу увесь світ був шокований результатами досліджень японських вчених, які, опромінюючи свиней, довели, що кожне нове покоління, народжене після Чорнобиля, буде хворішим за попереднє, окресливши тим самим досить сумні перспективи для людства.

Згубні наслідки Чорнобиля знайшли свій прояв навіть у зміні структури  постраждалих районів, із яких було виселено більше триста п’ятдесяти тисяч чоловік, левова частка яких в умовах агонії Радянського Союзу фактично  опинилася «за бортом». Доречи, саме тоді, вперше за довгі роки, ми стикнулися з такою знайомою нам сьогодні проблемою переселенців, їх адаптації на новому місці, напружені, а інколи і відверто ворожі відносини з місцевим населенням через конкуренцію за робочі місця, житло тощо.

Люди похилого віку, як правило, відмовлялися від евакуації, віддаючи перевагу смерті у рідній домівці перед порятунком у невідомих краях. Виїжджали, переважно, молодь, кваліфіковані робітники та люди зі схильністю до підприємницької діяльності, тобто ті, хто мав перспективи щодо працевлаштування на новому місті. Тому характерною ознакою постраждалих регіонів, на думку фахівців, до сих пір залишається перевищення смертності над числом народжених, що тільки збільшує сприйняття регіону як небезпечного для проживання. Доречи, саме тоді ми вперше почули ще один популярний сьогодні термін -  «Депресивний регіон».

Великої  шкоди було завдано також українській природі. Тільки на півночі України радіацією було забруднено понад п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів земель, внаслідок чого відбулася масова загибель хвойних рослин, мікроорганізмів, що мешкають у ґрунті, ссавців, втрата у рослин і тварин репродуктивної функції, особливо в зоні підвищеного опромінення на відстані 20 – 30 кілометрів від ЧАЕС, набули поширення незворотні мутаційні процеси, що призвело до виникнення гібридних тварин та рослин.

а превеликий жаль, те що відбулося наприкінці квітня 1986 року, стало закономірним (боюсь – не остаточним) підсумком довготривалої війни людей проти природи з метою фактичного перетворення її на рабиню, яка буде виконувати усі забаганки гонористих «царів природи». Технічний прогрес остаточно затьмарив розум людей, які відчули свою непереможність та безкарність. Як наслідок – природа, яка колись була колискою, домівкою та годувальницею людини, стала врешті-решт його безжальним ворогом, що мстить людині масштабними екологічними катаклізмами. Тануть льоди  у Арктиці, випадає сніг у Африці, потужні землетруси, цунамі, повені, смерчі створюють відчуття перебування на пороховій бочці, дощ на Новий рік  і Різдво, мороз на Теплого Олексу та чимало інших аномалій змушують згадати крилату фразу одного з антигероїв сучасності – «Збіг обставин? Не думаю!».  Кожен з цих аномальних проявів – не тільки останнє китайське застереження,  а й потужний удар по непомірним амбіціям та гордині людей, які в силу своєї розумової недалекоглядності продовжують, образно кажучи, рубати сук, на якому сидять. Залишається тільки молити Бога, щоб він відновив у людства притуплені інстинкти самозбереження та дав розуміння безперспективності війни з природою, яка вже давно ганебно нами програна. Шлях до спасіння тільки один – пріоритет духовного вдосконалення перед науково-технічним прогресом та вміння жити у мирі та гармонії не тільки один з одним, а й  з матінкою природою, цим великим і чудовим даром Божим.

І зрозуміло, що нашим православним, та й просто людським обов’язком залишається пам'ять про тих, хто ціною свого здоров’я, а часто і життя, врятував людство від оскаженілого «мирного атому». Серед них – 20 тисяч представників Степової Еллади - пожежники, військові, медики, правоохоронці, працівники різних цивільних професій. Тяжка праця та сповнені небезпеки випробування лягли на їх плечі. Але ніхто з них не виявив боягузтва та малодушності і діяв так, як того вимагали наказ і обставини. Невблаганно рідіють ряди цих чудових людей. Багатьох вже нема на цьому світі. Інші, борючись із тяжкими недугами, продовжують нелегку службу, стаючи для інших гідним наслідування прикладом сумлінного служіння своєму народові.

Залишається також сподіватися, що відповідна шана і турбота по відношенню до чорнобильців проявиться нарешті і з боку нашої держави, оскільки орієнтація на європейські стандарти та цінності  до цього зобов’язують.

Тож мета розгорнутої в обласному художньому музеї експозиції як раз  і полягає в тому, щоб засобами мистецтва ще раз нагадати про глобальну катастрофу 32-річної давнини, яка ледве не поставила хрест на існуванні людства в цілому, згадати тих, кому ми завдячуємо життям, донести до людей, що Чорнобиль не залишився у минулому, поки не ліквідовані породжені ним проблеми, а ще - вкотре остудити гарячі голови вчених-фанатиків, здатних знищити своїми ризикованими експериментами усе живе заради власних амбіцій та самоствердження.

Вражає картинаМиколи Бондаренка «Трагедія Чорнобиля» (1994), яка красномовно ілюструє найгірший варіант розвитку подій внаслідок втрати контролю над «мирним атомом», показує зворотній бік науково-технічного процесу. Це – застереження, заклик бути пильними і не допускати пріоритету науково-технічних досягнень над моральним вдосконаленням людини та розвитком її свідомості.

Чорнобиль, як екологічна та демографічна катастрофа, відображений   у роботі Володимира Плітіна «І впала зірка Полину» (2006), оскільки художник зумів показати страшні наслідки Чорнобильської трагедії не тільки для навколишнього середовища, а й для людей, в першу чергу тих, хто відмовився від переселення, віддавши перевагу смерті у власній домівці.

Відвідувач музею зможе побачити в експозиції ще один експонат на чорнобильську тематику, який презентується вперше. Це витканий з шерсті гобелен «Відлуння Чорнобиля» (1986), який також створює відповідну емоційну напругу, та окрім іншого, є пам’яттю про свого нині покійного автора Володимира Сливку.