Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 10 квітня, 16:02
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2018/04/10/sinu-i-svitu.htm
культура, 10 квітня, 16:02

Сину і світу

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"


«Про таких, як ти, часто кажуть, що вони живуть у власному замкненому світі, але це не зовсім так. Ти потребуєш взаємодії з оточенням, можливо, навіть більше, ніж інші люди. Без нас, без інших, у яких віддзеркалюються твої вчинки і твоя унікальність, ти самотній у найсамотнішому значенні цього слова,» - так, зокрема, звертається до свого сина норвезький письменник Гальфдан В. Фрайгов у книзі «Любий Габріелю», яка зовсім нещодавно вийшла в українському перекладі Наталі Іваничук. Саме «звертається», адже жанр твору визначено як «лист», тому що, на думку автора, «ніхто не збагне себе, не подивившись на себе збоку».


До того ж, така вкрай особистісна епістолярна форма оповіді зумовлена тим, що Фрайгов не ставить собі за мету більш-менш ґрунтовно дослідити питання аутизму (а якщо ви не зрозуміли з наведеної цитати або не чули про цю книгу – то син автора, Габріель, аутист), а викласти особистий досвід виховання такої особливої дитини. І дуже багато уваги приділено (знову пошлюся на вищезгадану цитату) саме сприйняттю Габріеля іншими людьми. Скажімо, найближчими родичами: коли перед початком родинного свята хлопчик накладає на себе ледь не всю мамину косметику, гості починають згадувати,як так само робила і його матір, коли була малою. 


Також надзвичайно тепло автор відгукується і про школу, де вчиться Габріель. Про вчителів, котрі пишуть у щоденнику похвали та заохочення, хоча хлопчик іноді їх кусає, б’є чи кидається камінням, та прагнуть не пропустити курси (навіть в іншому місті), де зможуть більше довідатися про особливості дитини, відповідальність за яку вони взяли на себе. Про однокласників, котрі не завжди розуміють чи люблять Габріеля, але бажають йому добра. Подібна захоплена вдячність оточуючим, нехай з окремими рідкісними винятками, покликана, певно, зайвий раз переконати читачів, що людей з аутизмом не треба сторонитися чи боятися – з ними цілком можна порозумітися, якщо, звісно, по-справжньому прагнути цього.


Не забуваючи про граничну відвертість жанру листа, Гальфдан Фрайгов вдається і до літераторських прийомів: скажімо, пронизує текст певними ключовими поняттями. Наприклад, концепт «справжності». Зокрема, Габріель не надто любить дивитися фільми та читати книжки, бо в них важко визначити, що правда, а що вимисел. Хоча в той же час щиро тішиться, коли однокласник обіцяє подарувати йому справжній золотий самородок. Зі «справжністю» пов'язаний і концепт «довіри». Габріель довіряє абсолютно однозначним словам, і, зрозуміло, з недовірою ставиться до висловлювань інших, коли він не може зрозуміти, чи ті не жартують. Серед них іноді опиняється навіть тато. Так само чітко виокремлюється концепт «проблеми» - цим словом батьки називають труднощі, які вникають у їхнього сина в спробах зрозуміти себе і світ навколо. Неодноразово Габріель питатиме, чи ці «проблеми» минуться, а тато не може дати йому втішної відповіді. Хоча іноді хлопчик цим користується, виправдовуючись: «О так, вибач, але ж ти розумієш – я маю проблеми».


Насамкінець не можу втриматися, аби не відзначити вигадливу роботу дизайнера Анастасії Стефурак над обкладинкою українського видання книги «Любий Габріелю». Це і літери назви, що ніби стають тілом хлопчика, і ім’я автора, що переходить у татову руку на плечі, та й постава дитини однозначно відсилає до одного з найзворушливіших епізодів книги.


306Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: