Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 28 лютого, 15:16
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2018/02/28/sproba-festivalnogo-kino-v-kropivnitskomu-zrada-chi-peremoga-.htm
культура, 28 лютого, 15:16

Спроба фестивального кіно в Кропивницькому: зрада чи перемога?

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"


У передостанній день зими відбувся прем’єрний (поки що закритий) показ дебютного фільму режисерки Катерини Мурованої «Лялечка», примітного тим, що творча група стрічки відсотків на 90 складалася з кропивничан. Про те, наскільки це непересічна чи навіть епохальна подія ви зможете прочитати на інших ресурсах,а в цьому матеріалі спробуємо поглянути тверезо (тим більше, що не прем’єрі фуршету не передбачалося – адже це фестивальне кіно, а не якісь там «50 відтінків»), наскільки представлена 48-хвилинна картина є спроможною як кінематографічний твір.


Літературне першоджерело. В основі «Лялечки» - п’єса французького драматурга румунського походження Матея Вішнєка «Пригода ведмедиків панда, яку розповів один саксофоніст, котрий мав подружку у Франкфурті». Уже з назви можна передбачити, що перед нами зразок сучасної драматургії з умовної серії «без ста грамів не розберешся». А оскільки я зазначав вище, що на прем’єрі не наливали, то мені трохи допомогло те, що на показ я йшов з дня народження колеги, і в мене всередині хлюпотіло трохи «інтелектуально провокуючої» рідини. Тож, у п’єсі Вішнєка та у фільмі Катерини Мурованої два головні персонажі – він (музикант Мішель) і вона, котрі зранку прокидаються в одному ліжку, причому чоловік не може пригадати ні як вони познайомилися, ні як її звуть, ні що вони робили напередодні. Жінка, у свою чергу, не поспішає розставляти всі крапки над «і», до того ж дивним чином переживає, що не задзвонив будильник та зрештою погоджується провести з Мішелем рівно 9 ночей. Саме це число є одним з головних натяків на розв’язку, що її автор дає в дебюті п’єси. Режисерка фільму робить більший натяк , частково переносячи на початок фінальну сцену драми Вішнєка.


Акторський склад. Рішення запросити на головні ролі кропивничанина Євгена Скрипника (як розповідала Катерина Мурована, вона остаточно визначилась після того, як побачила актора у виставі «За двома зайцями» - як бачимо, зоологічна тема «Лялечку» просто переслідує) та киянку Тетяну Краснікову я вважаю неоднозначним. Проводячи паралелі з футболом, це як збиратися на матч «Зірки» та столичного «Динамо» й сподіватися на рівну гру на полі. Ні, звісно, в житті завжди є місце для дива, але… У випадку з «Лялечкою» дива глядачі… дочекалися. Євген, для якого це перша роль у кіно, аж ніяк не губиться поруч із більш кінематографічно досвідченою партнеркою. Хіба Тетяна демонструє більше відтінків акторської гри, особливо на крупних планах. Хоча, цілком можливо, я звертав більше уваги саме на виконавицю головної жіночої ролі, бо, як чоловікові, завжди приємно дивитися на красиву дівчину. А щодо акторів, задіяних в епізодах (і це власне режисерська знахідка, бо в п’єсі Вишнєка на сцені фізично присутні лише два головні персонажі), то найяскравіше камео в неперевершеної Ірини Дейнекіної.


Картинка та антураж. «Лялечка» виглядає дуже якісно. Явно виклалися художники й декоратори (хоча в мене, зокрема, чисто практичний сумнів, чи можуть бути настільки «живі» рослини у квартирі чоловіка, котрий мешкає один). Вражають і костюми головних персонажів: у героїні вони різноманітні та вигадливо гарні, у героя – здебільшого однопланові, але промовисті, натякаючи на одну з можливих версій розвитку вкрай заплутаних сюжетних подій. Були помітні спроби поекспериментувати й в операторській роботі. Одна з перших сцен знята довгим дублем, максимально наближено до театральної манери, що, в принципі, було б виправдано, адже все ж таки це екранізація п’єси. Але на цьому «загравання» з театром було практично припинено, і це правильно – не було сенсу перетворювати «Лялечку» на популярний радянський формат «фільм-спектакль». І ще стосовно операторської роботи: динамічна, рухлива камера – то, ясна річ, добре, але іноді здавалося, що цього руху забагато. Тільки налаштувався як слід роздивитися кадр, а тут камера починає переїжджати, що аж так і тягне процитувати одного відомого політичного діяча: «Астанавітєсь!»


Загалом, «Лялечка» - добротне фестивальне кіно. Важко зараз казати, наскільки гучною буде фестивальна хода стрічки. Все ж таки зараз в Україні немаленька кінематографічна конкуренція, насамперед у короткому метрі, з короткометражним кіно працюють навіть вітчизняні продюсери-важковаговики. З іншого боку, і фестивалів, де можна показати подібні фільми, більшає. А з урахуванням того, що в основі картини – п’єса, що з успіхом іде в багатьох країнах, то ймовірний і вихід на закордонні фести. Але що безсумнівно: в опозиції «зрада-перемога» «Лялечка» - однозначно перемога! Тому усім причетним – вітання з вдалою роботою і так тримати!


690Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: