За останні кілька місяців вітчизняні кінематографісти (чи то суто власними силами, чи то в копродукції) представили українському глядачу неабияке жанрове різноманіття: історико-героїчне кіно, авантюрні комедії та трагікомедії, артхаузні драми, фентезі для родинного перегляду, екранізації класики. З 16 листопада настає черга жорсткої кримінальної драми – у широкий прокат виходить україно-словацький фільм з багатозначною назвою «Межа», який вже встиг здобути не одну нагороду на міжнародних кінофестивалях.
Відверто кажучи, не є таким уже великим шанувальником кіно, що романтизує життя кримінальників, але не можу не відзначити наскільки ретельно пропрацьований центральний образ (і , відповідно, решта персонажів, які з ним пов’язані). Адам Крайняк (Томаш Машталір) , з одного боку, суворий, але справедливий шеф групи контрабандистів (скажімо, дидактично відрубує пальці соратникам, котрі, окрім звичних цигарок, спробували перевезти через кордон наркотики), з іншого – чоловік і батько, котрий піклується про добробут та щастя родини (наприклад, він спочатку відмовляє незграбному залицяльнику своєї доньки, а пізніше, дізнавшись, що та вагітна, у дуже емоційній сцені, взявши рушницю, їде «залагоджувати справу»).
Та й узагалі, тема родини (в безпосередньому та переносному трактуванні), злагоди та довіри в родині, захищеності родини – є наскрізною в «Межі». Особливо цікавим для мене в цьому плані був показ стосунків головного героя зі своєю матір’ю, котра ще за часів комуністичної Чехословаччини змогла стати доволі заможною та впливовою, використовуючи в тому числі й не зовсім законні методи. Особисто я від цього персонажа, зіграного прекрасною акторкою Емілією Вашіаровою (яка просто блискуче виконала головну роль у нещодавньому фестивальному хіті «Ева Нова»), очікував більшого. Як на мене, виглядало б логічно, якби саме мати і вдруге захистила сина від смертельної небезпеки. А от на кого з акторського складу має купитися український глядач – так це на Станіслава Боклана, хоча він тут грає найбільшого поганця.
Якщо акторський ансамбль – бездоганний, то серед небагатьох недопрацювань «Межі» я б назвав те, що Петер Беб’як, здається, так і не визначився, що він знімає: «Хрещений батько» чи «Чорна кішка, білий кіт». Чергування драматично-трагічних моментів з відверто комічними якось розхолоджує глядача. До того ж, коли вкрай симпатичний своєю незграбністю герой гине, це виглядає надто маніпулятивною грою на емоціях аудиторії.
Проте залишимо висловлене в попередньому абзаці на бачення режисера. Як би там не було, Петер Беб’як зняв міцний зразок жанрового кіно, що має успіх як на фестивалях (нагороди МКФ у Карлових Варах, французькому Аррасі), так і в широких глядацьких колах – «Межа» стала найкасовішим словацьким фільмом за всю історію прокату. Побачимо, чи зможе ще одна країна виробник, тобто Україна, підтримати цей почин. Принаймні Кропивницький, скидається на те, навряд чи внесе вагому лепту в потенційний успіх – у «Порталі» показ заплановано лише на одному сеансі й то о 21.30.