Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор:
Дата: 25 жовтня, 15:24
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2017/10/25/-molodist-prolog-natsionalnii-konkurs-chastina-i.htm
культура, 25 жовтня, 15:24

«Молодість. Пролог». Національний конкурс. Частина І


У зв’язку із перенесенням Міжнародного кінофестивалю «Молодість» з осені на кінець весни, у традиційні жовтневі дні відбувався так званий «Пролог» до основного фесту, а однією з його головних подій – Національний конкурс короткометражних фільмів, у який було відібрано 19 стрічок. У цьому огляді (у хронологічній послідовності демонстрації) картини перших двох блоків.


«ПІСЛЯСМАК»

Відкривався Національний конкурс дипломною роботою студента Київського нпаціонального університету театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого Юри Катинського, ніби нагадуючи, що, як я десь читав, «Молодість» започатковувалася як смотр кваліфікаційних робіт студентів-кінематографістів. Можу сказати, що «Післясмак» мене трохи здивував розвитком сюжету. Коли на початку троє молодих людей сідають машину до нового знайомого, котрий пропонує їм поїхати до нього додому нібито святкувати день народження, а там поводиться все дивніше й дивніше, першим очікуванням було: не всі повернуться звідти живими. Але ні, замість спроби слешера отримуємо черговий і доволі якісно втілений (як на студентську роботу) провокативний кінороздум про самотність, норму та відхилення, пошуки людиною себе.


«ВИПУСК’97»

Одразу з першого блоку в бій були кинуті «важковаговики». Трагікомічна історія від режисера Павла Острікова про дивакуватого телемайстра й шанувальника телевізійних програм вітань Рому та його випадкову зустріч з колишньою однокласницею вже встигла стати лауреатом Одеського кінофестивалю та МКФ у Локарно й цілком сподівано здобула головний приз Національного конкурсу «Молодість. Пролог» та 50 тисяч гривень від компанії «МСЛ». В принципі, про цю стрічку, яку, певно, можна вважати найуспішнішим українським короткометражним фільмом 2017 року, написано чимало. До того ж, продюсер «Випуску’97» нещодавно спричинив невеличкий скандал на фейсбуці, коли закинув одній відомій кінокритикесі, що вона не зазначила, пишучи про переможця Національного конкурсу, про лауреатство фільму в Локарно. Я начебто про це згадав, тому від гріха подалі на цьому й зупинюсь.


«БУЗОК»

Як і «Випуск’97», ще один «важковаговик» у конкурсній програмі. Обидві ці стрічки вже сходились у конкурсі короткого метру на ОМКФ-2017. Якщо «Випуск’97» став кращим на думку головного журі, то «Бузок» Катерини Горностай отримав нагороду від FIPRESCI, і, як на мене, це справедливо, адже це прекрасний приклад фестивального кіно, який ризикує не знайти відгук у глядача, хіба якщо вони є або пам’ятають, як це - бути дівчиною вікової категорії 20+. Так само, як і про попередній фільм, про цю картину багато не говоритиму з таких само причин: про фільм багатенько написано та й продюсер у «Бузку» той самий, що у «Випуску», тому в цьому випадку чим менше, тим краще.


«НАМІР»

Можливо, якщо б я краще пам’ятав однойменний роман Любка Дереша, який ліг в основу фільму, я б мав більше приводів до критики. А оскільки літературне першоджерело було прочитане з десяток років тому й пригадується дуже смутно, то стрічка Анни Смолій, яка, до речі, отримала підтримку Державної агенції з питань кіно, виглядає доволі симпатично і за формою, і за змістом. Кінематографічно адекватно розказана історія кохання, в міру приправлена містикою, на тлі впізнаваних фасадів та інтер’єрів Львова. Як на мене, стовідсоткове влучання в цільову молодіжну аудиторію. І приємна родзинка – нагода поспостерігати, як впорався з невеличкою роллю автор «Наміру» Любко Дереш.


«ДО СКОРОГО»

У Національному конкурсі фестивалю «Молодість. Пролог» було три документальні роботи, і всі вони тією чи іншою мірою торкалися теми війни на Сході. Першою в програмі була продемонстрована гранично особистісна документальна стрічка Юлії Кочетової-Набожняк «До скорого», головним героєм якої є хлопець Юлії Роман, котрий відправляється служити в зону АТО. Як, зокрема, влучно зазначено в синопсисі, це «автобіографія на двох», адже у фільмі чергуються фрагменти, зняті Юлією в столиці, в мирному житті, та відео, яке знімає Роман на передовій, в Широкіно, де він служить. І «До скорого» довів, що камера документаліста іноді може зафіксувати таке, що жодному найвигадливішому сценаристу на думку не спаде. Скажімо, дбайливо наклеєні на пластинки з таблетками мамою Романа крихітні стікери-цінники з указівкою, від чого вони допомагають. Чи старі радянські дитячі книжки з портретами Леніна та червоним прапором, що ними військові в розбомбленому  Широкіному розпалюють вогнище. А ще несподівана, як я розумію, для Юлії, котра тримала в той момент камеру, сцена освідчення.


«ПІСЛЯ»

Добротно розроблена в плані наративного розгортання образів історія, але певні технологічні недоліки не дозволили розглядати цю стрічку Ганни Джалалі як ймовірного претендента на перемогу. Фільм фактично побудований на діалогах двох головних персонажів – молодого хлопця та його мачухи, на вигляд його ровесниці. Вони змушені спілкуватися через певні бюрократичні формальності, пов’язані зі смертю батька й чоловіка відповідно. І судячи з усього, у першій настільки довгій розмові, після багатьох вивалених з родинних шаф скелетів, виявляється, що покійний був не настільки вже однозначною людиною, як кожен з головних героїв собі уявляв. Але чи зможе правда, що відкрилася, примирити їх між собою та змусити їх перестати ділити рідну людину навіть після смерті – глядач дізнається у фіналі.


«МАРІЯ»

Знята фактично без бюджету, силами однодумців, яких зміг залучити режисер та виконавець однієї з головних ролей Новруз Хікмет, стрічка. Схильний вважати, що це вдала, ніж навпаки, спроба розповісти про чоловіка й дружину, котрі через неможливість мати дітей віддаляються одне від одного, роблячи щось разом хіба за інерцією, машинально. У принципі, було б дивно, якби ця спроба виявилася провальною, адже серед залучених, як відзначав режисер на прес-конференції, практично на волонтерських засадах у титрах значаться, зокрема, такі відомі молоді майстри сучасного українського кіно, як Наріман Алієв (співавтор сценарію) та Філіп Сотниченко (режисер монтажу).


«КИЇВ МОСКВА»

Говорити про цей фільм україно-чеського виробництва (адже саме в Празі навчається режисерка стрічки Анна Любинецька) як претендента на перемогу в Національному конкурсі не дозволяла прямолінійність і передбачуваність сюжету. Головна героїня Рената перестає спілкуватися з братом після того, як він вирішив піти воювати в АТО, а тут ще по роботі їй доводиться взяти під опіку актора з Росії, який приїжджає зніматися в рекламі. Неважко здогадатися, що московський гість виявиться не таким страшним, і саме його знайомство з ним спонукає героїню нарешті замиритися з братом.


ДАЛІ БУДЕ…


            

165Переглядів
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: