Кіровоград24: портал про місто

Кіровоград24: портал про місто

Розділ: культура
Автор: Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"
Дата: 21 серпня 2017
Документ знаходиться за адресою: http://kirovograd24.com/culture/2017/08/21/-internat-sergija-zhadana-skladna-vidpovid-na-banalne-pitannja.htm
культура, 21 серпня 2017

«Інтернат» Сергія Жадана. Складна відповідь на банальне питання

Дмитро Шульга, спеціально для "Кіровоград24"



Коли ти кажеш, що прочитав книгу, то чи не найчастіше як реакцію можеш почути: «Про що вона?» І нерідко банальність подібного питання поєднується зі складністю відповіді на нього. Особливо якщо йдеться про таку багатошарову й насичену прозу, як у Сергія Жадана. Відсьогодні в продажу найновіший роман письменника «Інтернат», і зараз спробую відповісти (насамперед для себе, бо вражень після прочитання неміряно), про що ця книга.



Про важливість триматися разом, захищати одне одного. У принципі, це наскрізний мотив прози Жадана (згадати хоча б попередній роман автора «Ворошиловград»). У новому тексті Паша, вчитель української мови з одного донбасько-приазовського містечка десь на передовій так званої АТО, відправляється забрати з інтернату свого тринадцятирічного племінника, бо постійно відчуває провину через те, що свого часу не завадив сестрі відправити малого до сиротинця. Але вирішує він зробити це в час, коли одна армія відступає, а інша тільки входить, тому головному героєві доводиться йти практично через лінію фронту. Звідси синонімічний ряд «захистити», «підстрахувати» когось важливого тобі вимушено доповнюється новим компонентом – «воювати» за когось.



Про війну. Війну неоголошену, гібридну, але дуже й дуже реальну. Війну, яка вимагає визначитися, хто для тебе «свої», а хто «чужі», хоча багато хто волів би відкласти цей вибір на якнайпізніший термін або не робити його взагалі. І зображена в романі війна тягне за собою мотиви страху та смерті, якими на рівні саспенсу просякнутий текст. Причому мотив відмирання дозволяє Сергієві Жадану створити як оригінальні пейзажні описи (наприклад, «…хвіст диму – густий, недобрий, ніби там хтось спалює документи зі списками померлих»), так і образи персонажів (скажімо, міркуючи про ламані нігті однієї з героїнь, автор вустами головного персонажа робить припущення: або вона робила важку роботу (наприклад, чистила рибу), або вибиралася з власної могили). Почасти війна стає для Жадана приводом для гіркої іронії. Скажімо, під бомбардуванням вихованці та персонал інтернату живуть у сховищі, побудованому на випадок ІІІ Світової війни. «Спеціально для нас,» - невтішно констатує один із персонажів.



Про дитинність як світовідчуття сучасного українського суспільства. Це виявляється, зокрема, в метафорі інтернату, яка для Сергія Жадана виявилася настільки важливою, що він виніс її в назву роману. Місце, де мешкають покинуті, нікому не потрібні діти; де дівчатка фарбуються, щоб замалювати свій страх, а хлопчики нехай і мають бейсбольні бити, але все ж таки розуміють, що цим ледве когось захистять. До речі, тема дітей і дитинства виллється в «Інтернаті» в низку дуже влучних афористичних думок: «Діти взагалі нічого не приховують. Загальну освіту вигадали, аби їх від цього відучити». Або: «Діти жорстокі. Як щенята. І довірливі, як щенята. Потім виростають, стають дорослими, впевненими в собі. А жорстокість нікуди не зникає. І довірливість теж.»



Про те, що лишається. Стосовно «Інтернату», у згаданої тези може бути кілька трактувань. Той, хто лишається на малій батьківщині – як, наприклад, головний герой Паша, після університету повернувся викладати в рідне містечко. Чи той, хто не кидає рідний дім і своїх близьких навіть під час війни. Чи, зрештою, зображений на обкладинці видання шматок вугілля з відбитками листя папороті, який зберегти Пашу просить один з військових. Мовляв, він існував до їхнього народження мільйон років й лежатиме десь після їхньої смерті. «Ось оце історія. А ми з тобою – не історія: сьогодні ми є, завтра нас не буде».



Про кращі способи порозуміння. Опинившись в інтернаті, побачивши тамтешніх діток та поспілкувавшись з молодою директоркою та фізруком, які попри все лишилися (див. попередній абзац), Паша приходить до висновку, що важливо з учнями просто говорити: «І чому, думає, я зі своїми ніколи про це не говорю. Надиктовую їм усі ці мудацькі диктанти, вбиваю в голови складні й незрозумілі приклади, вчу правил, які їм ніколи не згодяться. Вчу говорити без помилок. А ось просто говорити, говорити так, щоб тебе чули й розуміли, – не вчу. Та й сам не вмію». І згодом головний герой неодноразово переконуватиметься, що не криком, а розмовою легше достукатися як до своїх, так і до чужих: «– Я думаю, він із нам через це й не говорить: боїться, що розплачеться. – А я думаю, - каже малий, - він із вами не говорить, тому що говорити з вами нема про що



Ясна річ, подібний список можна доповнювати чи об’єднувати згадані вище пункти. Зрештою, роман Сергія Жадана «Інтернат» - текст, яким хочеться ділитися. Ділитися цитатами, враженнями від прочитаного, радостями відкриття від розкодованих алюзій. Не знаю, чи визнають за деякий час «Інтернат» «книгою десятиліття», як це сталося з уже згаданим «Ворошиловградом», але те, що це один з найкращих текстів про сучасну російсько-українську війну в сучукрліті – це безперечно.


2433Перегляда
Інші матеріали розділу Версія для друку

Коментарі

Ще нема коментарів до цього матеріалу. Будьте першим!
Напишіть ваш коментар
Ім'я:
Коментар: