На відміну від застільних традицій, де між першою та другою перерва має бути невеликою, між виданням українською першої та другої книги із серії про Суперкрутих норвезької письменниці Аудгільд Сульберг минув майже рік. А от третя частина "Привиди проти суперкрутих" традиційно в перекладі Наталі Іваничук з'явилася за 2 місяці після виходу другої - "Суперкруті догралися". Власне, у подібному поспіху я бачу певний сенс. Адже друга книга виявилася слабшою за першу, і була надія, що в третій авторка бодай частково виправиться. Як на мене, так і вийшло. Частково.

Принаймні початок доволі багатообіцяючий. Головна героїня Анне Беа разом з однокласниками, включно з тими самими суперкрутелицями, відправляються у табір, де вони до того не бували. Одразу по прибутті з'ясовується, що в будівлі табору, ймовірно, водиться привид хлопчика, котрий мешкав тут і трагічно загинув за 90 років до описаних подій. До того ж, виявиться, що з цих країв батько головної героїні і з директоркою табору пані Баккему вони в юні роки були близькими друзями. Та й з будинком з привидами їх пов'язує загадкова історія. Шкода тільки, що Аудгільд Сульберг як слід не розробила цю містичну лінію (думаю, ті хто поведеться на "привидів" у назві, будуть дещо розчаровані). Та й лінія стосунків тата й пані Баккему видавалася перспективною у плані демонстрації того, що й у батьків у шафі можуть бути ой які неоднозначні скелети. Натомість письменниця щедро розводить лінії любовні: як Анне Беа, так і інших героїв. Причому на передній план вийдуть персонажі, яких, навіть прочитавши попередні книги, ви заледве пригадаєте, скажімо, Марі чи Бйорн Інге.

І з третьої книги стало все більш зрозумілим, що тема суперкрутих вичерпала себе. Тея, Роня та Шерін опиняться на третіх-четвертих ролях. У Теї розлучаються батьки, і дівчина проводить більше часу в суперечках з матір'ю, котра відправляється до табору як представник батьківського комітету класу. Інші суперкрутелиці з'являться на сторінках хіба для того, щоб дати змогу авторці продемонструвати, що Анне Беа вчиться нарешті стояти за себе та давати гідну відсіч тим, хто намагається її образити.

Чесно кажучи, не знаю планів Аудгільд Сульберг, але б на місці її редакторів-видавців порадив би  зав'язувати із суперкрутими (тим більше, що в "Привидах проти Суперкрутих" відчутне зміщення фокусу уваги з опису стосунків тінейджерів у колективі однолітків на міжособистісну, інтимну сферу) та продовжувати серію про дівчину-альбіноса Анне Беа без прив'язки до популярних однокласниць. Ну, і не боятися ускладнювати текст сюжетними лініями. Адже текст повинен "дорослішати" разом з героями?